МіФ: Попри драматичну зміну обставин і умов на гірше, як зуміли не лише втримати, а й наростити молочну продуктивність?

Директор: Наш головний технолог, і водночас наставник та рушій змін, з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати країну, а повернувся в колектив осінню після поранення. Певний час ми працювали без нього, хоч постійно тримались на зв’язку, тому я більше можу розповісти, як ферма функціонувала під час окупації і як починали відновлюватися.

Що нас врятувало? Головний принцип роботи, до якого йшли роками і яким керуємось: основа стабільного молочного скотарства — однаковий раціон і стабільна кормова база. Для цього вкрай важливо мати суттєвий запас кормів, і не тільки власноруч заготовлених, а й покупних. Попри те, що ферма була відрізана від постачальників, запасів шротів нам вистачило б до літа.

Основна проблема, з якою довелось мати справу, — зберегти корів. У нас, як напевно й у всіх, був провал продуктивності, бо 24 лютого молоко на переробку вже не приймали. Ще кілька днів ми продовжували годувати корів як раніше, сподіваючись, що прикра ситуація швидко устаткується. Проте коли холодильники було заповнено, довелось ухвалювати складні рішення.

Яких втрат зазнало господарство, що було найважче і що є найбільшим стримувальним фактором для відновлення і розвитку виробництва молока?

Директор: Насправді втратили багато. Станом на 24 лютого 2022-го доїли 39 л молока на корову, за підсумками року середньодобова продуктивність так і становила 39 л, а могло бути 40−41 л, які доїмо зараз. Втрати лише через недоотриманий прибуток від реалізації молока становлять 20 млн. на рік. Найболючіше давалось рішення виливати молоко, бо розумієш його цінність, скільки вкладено праці та коштів, щоб досягти такої продуктивності і якості сировини.

Із жахом спостерігали, як наші колеги в зоні бойових дій втрачали поголів'я, приміщення, техніку, обладнання. Тому найбільшим викликом було не піддатися паніці й мобілізуватись, щоб вчасно приймати правильні рішення. Ми просто зосередились на роботі і переймались тим, щоб зберегти тварин, бо все інше для виробництва молока в нас було.

Що стосується стримувальних факторів, то для виробництва молока каменем спотикання було і є фінансування. Втім, якщо до війни ми ще мали якийсь прошарок міцності, зокрема й запас кормів, то зараз працюємо з коліс. Завдяки АВМ та міжнародним благодійним фондам отримали допомогу у вигляді ветпрепаратів, витратних матеріалів тощо, але то все одноразові акції, а щоб виробляти щодоби 41 л молока на корову, потрібні обігові кошти.

Програми пільгового кредитування не працюють, а якщо й працюють, то з великими потугами. Наприклад, у банкові, де брали позику, нам обіцяли пролонгувати кредитування на умовах 5−7-9, але платимо значно вищий відсоток.

Не тільки високі відсотки є стримувальним фактором. Банки аж надто перестраховуються і створюють усілякі бюрократичні перепони. На господарстві треба мати окремого бухгалтера, який займатиметься лише справами банку. При цьому ми не говоримо про якісь захмарні десятки чи сотні мільйонів для інвестицій, а про обігові кошти — 5−10 млн. Сьогодні є безліч інструментів для моніторингу використання коштів, чому не дати виробникові кредит на рік і дозволити йому спокійно працювати?

У нас є люди, бажання, корми, віра в перемогу, але є і внутрішні вороги. Саме так я їх називаю, і вони на мене за це ображаються. Ось ці внутрішні вороги настільки намагаються убезпечити себе, що, самі того не розуміючи, створюють багато перепон для нас. Найбільша проблема і стримувальний фактор для відновлення роботи ферм — це фінансування.

Як ви справлялись із перебоями в електропостачанні?

Директор: У нас достатньо генераторів для безперебійної роботи, тому люди і корови не відчували дискомфорту. Звісно, собівартість зросла через більше споживання дизельного пального, але порівняно з тими трагедіями, які пережили наші колеги, я не вважаю це великою проблемою.

Здається, більше плакались молокопереробні заводи, що не можуть підняти закупівельну ціну чи хочуть її опустити, бо в них виросли затрати. На нашій роботі це позначилось, але не настільки критично. Зараз усе налагодилось.

Насправді Україна досить строката, а Чернігівщину, хоч як прикро й боляче звучить, називають депресивним регіоном. Особисто я з дев’яностих працюю на фермі і за цей час усяке траплялось. У нас і до війни були перебої зі світлом, тому ми звикли до роботи з генераторами, тим паче сучасне обладнання досить зручне у використанні, автоматично вмикається і вимикається, економніше.

Здається мені, якби тут розвивали тваринництво, а не віддали землю на поталу холдингам, то мабуть і депресії такої не було б. Візьмімо наше підприємство: маємо всього 1000 га землі, ферму майже на тисячу загального поголів'я і трохи більше 400 фуражних корів, розвиваємось, реконструюємо ще один виробничий майданчик.

Що стало міцним фундаментом для гарних виробничих показників? Звідки бере початок молоко?

Як утримуються тварини?

Наскільки важлива система вентилювання й охолодження?

Що дає участь в Асоціації виробників молока?

Відповіді на ці та інші питання читайте в повній версії інтерв'ю з директором господарства та головним технологом в друкованій та електронній версії журналу «Молоко і Ферма» № 2/2023.

У 2023 році плануємо випуск шести номерів — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Повертаємось до друкованого формату, надаємо можливість оформити передплату на електронну версію, частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 або 068 994 40 30 (Viber).