Про це пише agravery.com.

Більшість українських молочнотоварних ферм працюють на межі прибутковості. Втім, завжди можна знайти додаткові резерви для розвитку підприємства. На чому реально можна заробити на фермі окрім продажу молока та м’яса — досвід провідних вітчизняних господарств та рекомендації експертів, про який вони розповіли протягом ХІІ Міжнародного молочного конгресу.

Варіант № 1. Заробіток на бичках м’ясних порід

Євген Шатохін, експерт проекту USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку»

— В Україні практично немає корів м’ясних порід і, наймовірніше, їх кількість у майбутньому рости не буде. Основних причин три: інвестиція в бізнес «м'ясна корова-теля» має окупність понад 15 років, до того ж відсоток ріллі в Україні в наступні роки більшатиме, а покинуті земельні ділянки знову зорюватимуть, пасовищ стане менше, і виробництво буде дедалі більше залежне від погодних катаклізмів. Тож єдиним джерелом якісної худоби на відгодівлю будуть молочнотоварні ферми, які тією чи іншою мірою акцептують модель використання м’ясних бугаїв на частині корів.

Така стратегія дозволить диверсифікувати ризики та джерела доходів. Великим молочнотоварним фермам в Україні є сенс самим вирощувати та відгодовувати таке поголів'я, менші ферми зможуть на телятах віком від 2 до 10 днів заробити додаткові кошти в міру того, як формуватиметься ринок професійної відгодівлі ВРХ. Мінімальний додатковий резерв на одну корову, якщо продавати бичка це $ 150−200 і виробник підійде комплексно (буде і відгодовувати, і експортувати це м'ясо) на рік може бути $ 500−550.

Варіант № 2. Переробка коров’ячого гною на компост

Леонід Центило, директор ТОВ АФ «Колос»

— Є науково-обґрунтована норма внесення органічних добрив на гектар — у степу це 10 тонн, у лісостепу — 8 тонн, і на Поліссі — 12 тонн. Проте, за підсумками 2018 року, ми маємо сумну статистику — у середньому в Україні вносять 0,4 т на один гектар, і це проблема. Великі вчені говорили про те, що органічні добрива не можна розглядати як джерело живлення, проте як джерело розселення поживної мікрофлори. Тобто, самостійно рослина не здатна взяти жодного елемента живлення, потрібно нагодувати бактерію, вона нагодує рослину і будемо мати гарний результат. Ефективність наступає при внесенні органіки не менше 6 тонн на гектар. Тому йдеться про ефективне управління відходами з ферм і всього виробництва. Сучасні технології застосування органічно-мінеральних складових дозволяють управляти родючістю і повітряно-водним режимом. Вода, яка використовується при змивах на молочнотоварних фермах, може не виливатись на сусідні поля, а може використовуватись для зволоження і приготування компостних мас.

За підсумками 2018 року, у більшості господарств, які почали займатись компостуванням, собівартість однієї тони компосту не перевищує 200−250 грн — це напряму гній змивний ВРХ стійлового утримання тощо. Чим відрізняється процес перетворення від процесу утилізації? Перш за все тим, що ви контрольовано отримати не менше 70−75 органічної складової і грунтоутворення. У середньому за п'ять років у більшості господарств, із якими мені довелось попрацювати, приріст гумусу на рівні 0,4%, а це реальна інвестиція господарства у майбутнє. Вдало скомбінований компост може дати має дати велику кількість мікроелементів, азоту фосфору та калію для ґрунту. Тож займатись компостуванням як для внутрішніх потреб господарства, так і для продаж, варто. Сьогодні ціна нефасованого компосту на внутрішньому ринку складає близько тисячі гривень. І навіть більше того: є зацікавленість експортерів, приміром, арабських країн, які готові також купувати український компост.

Варіант № 3. Заробіток на нетелях голштинів

Ігор Присяжнюк, керівник відділу генетики і селекції Консультаційного Центру АВМ, голова Української голштинської асоціації

— Нині в Україні статус племінних мають близько 20 000 голів голштинської породи. З них щороку експортується, переважно в азійські країни, близько 1 500 голів. Тобто ми експортуємо близько 8%. Проте ми маємо значно більший експортний потенціал і можемо наростити поставки ще на 20%. Для цього потрібно прийняти сучасний закон «Про племінні ресурси». Україна — одна з небагатьох країн пострадянського простору, де племінний статус надається господарствам. Це при тому, що увесь цивілізований світ надає племінний статус окремій тварині.

Насправді 80% ВРХ голштинської породи в Україні є чистокровними. Проте через те, що статус «племінних» отримують господарства, а не конкретні тварини, деякі власники маленьких ферм не можуть отримати статус племінних і втрачають експортні можливості. Галузі необхідні зміни в законодавстві. Зараз отримати статус племінних можуть лише господарства, які мають мінімум 100 голів чистокровних голштинів. Плюс, через бюрократичну тяганину, дуже важко отримати та підтримувати цей статус. Тому потрібен новий закон «Про племінну справу у тваринництві», який дозволить отримати статус «племінної» індивідуально на тварину. А, маючи можливість отримати статус індивідуально кожній тварині, невеличкі господарства теж зможуть експортувати.

Варто підкреслити, що цінова різниця між племінними і не племінними тваринами складає 40% вартості. Слід сказати, що українські нетелі, хоча можливо і не настільки якісні, проте цінуються зокрема у країнах пострадянського простору за свою адаптованість до природно-кліматичних умов та витривалість. Якщо говорити про додатковий прибуток для господарства, то на сьогодні ми маємо найбільшу ціну на нього. Внутрішній ринок нетеля обмежений — за рік продається 600−800 голів, які торгуються у межах країни.

Ціна за чистопородного голштина у професійному господарстві стартує від $1600−1800, при тому що європейський нетель коштує в Україні $ 2000, а у країні походження — $1100−1200. Тож наша країна знаходиться на тому рубежі, коли нетель може стати набагато вигіднішим бізнесом, аніж молоко. Річ у тому, що в Україні дуже дешева сексована сперма і кожна теличка може хоча б раз бути заплідена нею. У структурі собівартості літра молока це займає 2%. За ці два-три роки, коли вона почала активно використовуватись в Україні, є дуже гарні приклади — більше 40% заплідненості з першого разу. Ринки для того, аби збувати нетеля є, — це Казахстан, Узбекистан, Туркменістан.

Варіант № 4. Сонячна енергетика

Володимир Хвостов, директор ТОВ «ТД „Долинскоє“»

— У минулому році у нашому господарстві було побудовано сонячну установку на два мВт. Більшість господарств, які задумуються про купівлю такого обладнання, думають, що це дозволить їм не купувати додаткову енергію, а генеровану сонячними панелями застосовувати на потреби підприємства. І це не зовсім вірно. В Україні дійсно діє до 2013 року так званий «зелений тариф», згідно якого вироблену енергію у господарства можуть викупати за завищеним тарифом. Щоправда з 2016 року, коли ця норма почала діяти, до 2029, коли буде звершено впровадження зеленої енерегетики в країні, ціна на один кВт, який отримує господарство, буде різнитися — 172 евроцента за кіловат у 2016, 13 євроцентів до 2029 р. Однак зараз господарство має фіксований тариф від держави на рівні 163 євроценти до 31 грудня 2029 року включно. Цього абсолютно достатньо, аби окупити усі інвестиції, які були вкладені, адже для будівлі такої електростанції на 2 мВт потрібно інвестувати 2 млн євро.

Ми почали будувати електростанцію у 2017 році, у квітні вона почала генерувати енергію і у травні розпочався продаж енергії. Вже виробили 2,3 млн кіловат. Ми розраховуємо через 5 років та 7 місяців вийти до повної окупності і навіть до прибутковості проекту. Зараз ми утримуємо понад 1300 голів ВРХ, і для нас сонячна енергетика дала іще один плюс — це можливість мати безкоштовні площі під сонячні панелі. Тобто, не потрібно було додатково виділяти землю чи змінювати її цільове призначення.

У нас був майданчик, який ідеально підходив під сонячні панелі, і при цьому тариф з панелей не наземних, а надахових споруд суттєво вищий. А враховуючи рівень інсоляції у південних регіонах країни аж до Кіровоградської області, це варто використовувати. Згідно із даними аналітиків, українські підприємства могли б генерувати понад 2,7 млн кіловат на рік кожен. Так, це може бути джерелом додаткового заробітку для господарства, проте не є повною заміною електроенергії з мереж. Це абсолютно новий бізнес, який не пов'язаний із молочно-товарною фермою, але може створюватись на її базі.

Варіант № 5. Власна молокопереробка та біогазова станція

Володимир Слободян, директор ПСП «Рідна земля» та ФГ «Персей Агро»

— У 2010 році, коли почав задумуватись про розширення земельного банку свого діючого підприємства, я мусив купувати ферму з 100 корами, потім придбав іще одну і знову там було своє поголів`я. Перебудувавши трохи виробничі підходи, нам вдалось досягти середніх надоїв у 20 літрів на одну корову. Аби утримувати їх слід було вкладати у годівлю, а отже потрібні оборотні кошти, а переробнки у регіоні постійно відтерміновували оплату. Зрештою, ми почали продавати молоко на базарі і отримували чи не кращу ціну за нього.

Орендували місця на ринку — спеціальні палатки і торгові павільйони. У 2012 році зароблені гроші, 50−70 тис. євро, інвестували у невеличке молокопереробне підприємство, яке було здатне переробляти від тони до трьох тонн молока. За перші півроку роботи молокопереробки ми уже вийшли на максимальні обсяги. Але я розумів, що цього недостатньо і інвестував ще $ 200 тисяч, збільшив потужності молокопереробки до п'яти тонн молока, а цього року до 40 тонн молока, витратив понад 1 млн євро. Маємо 17 найменувань — масло, кефір, йогурти, сир кисломолочний під ТМ «Рідна земля». Паралельно із цим перебудували і ферму, зараз працюємо по безприв’язній технології. Із великими торговими мережами не працюю принципово, бо тільки через власну мережу крамничок можу гарантувати покупцю якість продукції, не стикатись із накрутками і пролонгуванням отримання коштів за продукт.

Крім того, користуючись «зеленим тарифом», який діє до 2020 року, ми знайшли інвестора і у парі з ним споруджуємо біогазовий завод потужністю 1,5 мВт електроенергії. Завод працюватиме на гної з ферми і від силосу, який ми будемо заготовляти під біоенергетичні цілі. Таким чином ми охопимо відразу декілька моментів — по-перше, правильно утилізуватимемо гній для подальшого внесення його на поля та покращення родючості ґрунту, по-друге — матимемо 10-річний контракт на вирощування силосної кукурудзи, і, по-третє, збільшимо кількість робочих місць. Економічно це ідеальна комбінація — заробляти трохи на молоці, трохи на його переробці, трохи на біогазі. Якщо скласти все докупи, то 50−60% рентабельності можна мати.