У практиці cучасного тваринництва лабораторні дослідження є невід'ємною частиною заходів, направлених на вирішення ветеринарних і зоотехнічних проблем будь-якого сільськогосподарського підприємства, від складання раціонів та встановлення діагнозу до вибору процедури лікування тварин, що базуються на результатах комплексних лабораторних випробувань досліджуваного матеріалу.

У раціонах сільськогосподарських тварин та птиці використовують широкий спектр кормів рослинного та тваринного походження, білково-вітамінних добавок (БВД), мінеральних препаратів та суміші компонентів двох останніх (БМВД).

Існують різні підходи щодо класифікації кормів. Відповідно до вимог ДСТУ ISO 6497:2005 «Корми для тварин. Метод відбирання проб»¹ корми підрозділяють на:

• тверді: зерно, насіння, зернобобові і гранули (комбікорми, шроти, макухи); мука і порошок (мука — відходи зернових, сухої люцерни); порошкоподібні — молоко, сироватка, комбікорми, кормові та мінеральні добавки тощо;
• грубі: сухі (сіно зелених кормів, солома та ін.); вологі соковиті (свіжа зелена маса рослин, силос, сінаж) та водянисті (пивна дробина, жом, дріжджі); коренеплоди і бульби, сушений жом;
• корми шматкові та блочні (мінеральні гранули, сіль тощо);
• рідкі та напіврідкі (меляса, олії).

Спільним для всіх видів залишається той факт, що будь-який компонент раціону перед згодовуванням тваринам, має підлягати лабораторним дослідженням для визначення його якості, фізико-хімічних, мікробіологічних параметрів та показників безпечності. Адже належна якість кормів є не лише запорукою здоров’я та продуктивності тварин, а й основним параметром, що впливає на кінцеві продукти харчування (м'ясо, молоко, яйця тощо), які споживає населення.

За результатами численних досліджень доведено, що фізико-хімічний склад кормів може суттєво змінюватися з часом під впливом багатьох факторів.

Так, у продуктах з високою часткою жиру (макуха, олія тощо), при зберіганні у несприятливих умовах (погано вентильовані приміщення), підвищується перекисне та кислотне число, тобто з’являються вільні жирні кислоти, які у великих кількостях можуть викликати токсикози, діарею, ураження внутрішніх органів тварин. При тривалому зберіганні грубих кормів змінюється їх поживність і співвідношення летких органічних кислот: молочної, оцтової та масляної. Це також може негативно позначитись на фізіологічному стані тварин, якщо вчасно не враховувати фактичний вміст даних показників у раціоні.

У зв’язку з цим, відповідно до статті № 7 Закону України «Про ветеринарну медицину», Кабінетом Міністрів України було випущено Постанову № 833 (від 14.06.2002 р.), що затверджує «Порядок відбору зразків продукції тваринного, рослинного і біотехнологічного походження для проведення досліджень»². У додатку 1 постанови зазначено перелік видів продукції, що підлягає обов’язковому ветеринарно-санітарному контролю. Корми для тварин також входять до цього переліку, і на окремі їх групи визначено правила відбору середньої лабораторної проби та мінімальну вагу зразка для фізико-хімічних досліджень:

• для вологих/сухих грубих кормів (силос, сінаж, сіно та ін.), зерна, макухи і шротів — не менше 1,0 кг;
• для концентрованих (комбікорми, кормові суміші, добавки) — не менше 0,5 кг.

Вага зразка залежить від кількості досліджуваних показників, на які планується випробовувати зразок корму.

Контроль якості кормів здійснюється у відповідності з нормативними документами на сировину чи вид продукції, відповідно до чинних в Україні стандартів: ДСТУ, ГОСТ, ISO, ТУ тощо. Так, наприклад, у комбікормах для сільськогосподарської птиці чи ВРХ відповідно до ДСТУ4120−2002³ та ДСТУ 8530:2015⁴, крім органолептичних, обов’язково нормуються фізико-хімічні показники залежно від виду тварин, технологічної групи чи вікових особливостей: масова частка вологи, сирої клітковини, сирого жиру, сирого протеїну, золи нерозчинної у соляній кислоті, кальцію, фосфору, натрію, обмінної енергії та ін. Крім того, вказується максимально допустимий рівень показників безпеки: концентрації мікотоксинів, нітратів та нітритів, токсичних елементів.

На кожен вид випробування наводиться рекомендований метод, найчастіше це ГОСТ чи ДСТУ. Проте, працівники господарств не завжди володіють цією інформацією та покладаються на фахівців лабораторій, з якими співпрацюють.

Як показує досвід, лаборанти, що в основному проводять дослідження, працюють за робочими інструкціями на методи, які поставлені в лабораторії для найбільш розповсюджених видів кормів, і не завжди враховують нюанси, що стосуються випробування окремих видів кормової продукції.

Проблемою такого підходу досить часто є невірно надані та інтерпретовані результати досліджень через неправильно підібраний метод випробування.

Наведемо деякі приклади подібних ситуацій.

Майже в усіх кормах, які надсилають до лабораторії, проводять дослідження на визначення масової частки вологи і сухої речовини (останній визначають розрахунковим способом). Найчастіше для цих показників застосовують чинний в Україні ваговий метод за ДСТУ ISO 6496:2005⁵, сфера застосування якого поширюється на велику групу кормів для тварин (силос, сінаж, сіно, комбікорми, шроти). Даний метод використовується і для визначення вологи у деяких видах макухи, для якої також застосовують ДСТУ ISO 771:2006⁶ та ДСТУ 7621:2014⁷, що відрізняються між собою різними підходами до висушування зразка, у першу чергу — температурним режимом та тривалістю висушування.

Крім цього, існує інший стандарт для визначення вмісту вологи ваговим методом у кукурудзі — ДСТУ ISO 6540:2007⁸, у зерні і зернових продуктах — ДСТУ ISO 712:2015⁹. Для визначення сухої речовини та вологи у мелясі буряковій взагалі використовують рефрактометричний метод за ДСТУ 3696−98¹⁰.

Всі ці стандарти чинні в Україні, і в кожному з них викладені свої особливості та рекомендації щодо визначення вологи, які потрібно враховувати спеціалістам при проведенні випробувань. Саме тому результати випробувань, що були отримані некоректно підібраним методом, можуть суттєво відрізнятися від фактичних. При цьому, від визначеного вмісту вологи залежить розрахунок на абсолютно суху речовину таких важливих показників, як сирий протеїн, сира клітковина, сирий жир та інші, що можуть бути або завищеними, або ж навпаки, заниженими від справжньої їх концентрації в кормі.

Так, спеціалісти випробувальної лабораторії ТОВ «СмартБіоЛаб» провели низку науково-практичних досліджень з визначення масової частки вологи і сухої речовини у контрольному зразку зерна кукурудзи (CRM.UA.11.001, виробник ТОВ «Украгротест») різними методами відповідно до ДСТУ ISO 6496:2005, ДСТУ ISO 6540:2007, які є чинними в Україні, та ГОСТу 31 640−2012¹¹, статус якого є прийнятим МДР (міждержавний стандарт).

Готування проби для аналізування (помел, гомогенізація) було однаковим у всіх випадках. Цю процедуру здійснювали в день випробувань в однакових умовах довкілля (температура, тиск, вологість повітря у приміщенні), з використанням одного й того ж випробувального обладнання (ваги, сушильна шафа) двома уповноваженими фахівцями лабораторії.

Кожен фахівець за наведеними методами проводив по два паралельних дослідження корму згідно з вимогами нормативних документів. Масову частку вологи визначали за середнім арифметичним значенням двох паралельних випробувань. За кінцевими результатами масової частки вологи оцінювали збіжність між двома операторами за кожним з вказаних методів, а також різницю між результатами, отриманими за використання різних методів за допомогою статистичних розрахунків у програмі Microsoft Excel.

У першому випадку відповідно до вимог ДСТУ ISO 6496:2005 наважку корму, яку поміщали у спеціальний промаркований бюкс, висушували в сушильній шафі за температури 103±2°С протягом 4±0,1 год. (до постійної маси).

Згідно ДСТУ ISO 6540:2007 наважку корму висушували в сушильній шафі за температури 131±1°С протягом 4±0,1 год.

Згідно ГОСТу 31 640−2012 її висушували в сушильній шафі за температури 130±2°С протягом 40 хв.

Для охолодження після закінчення процесу висушування бюкси поміщали в ексикатор, заповнений силікагелем у якості осушувача, після чого проводили контрольне зважування бюксів з наважкою корму. За різницею маси бюксів з наважкою до висушування та після нього, з урахуванням маси наважки, за формулою розраховували масову частку (у %) вологи та сухої речовини в дослідному зразку корму.

За результатами проведених досліджень, різниця середніх арифметичних значень двох паралельних вимірювань масової частки вологи у контрольному зразку корму між двома фахівцями лабораторії за кожним з методів не перевищувала зазначених у методиках ^5,8,11 границь повторюваності, що підтверджувало збіжність результатів та компетентність задіяного у випробуваннях персоналу.

Що стосується середніх значень результатів вимірювань вмісту вологи у кормі, отриманих за методами ДСТУ ISO 6496:2005 та ГОСТ 31 640−2012, вони були схожими між собою у межах допустимої похибки з урахуванням допустимого інтервалу розбіжності за критерієм Грабса.

Проте різниця між результатами та приписним значенням досліджуваного показника корму, зазначеного у сертифікаті (CRM.UA.11.001), перевищувала суму невизначеності контрольного зразка та подвоєного значення середнього квадратичного відхилення, що свідчило про наявну різницю і невідповідність результату.

Загалом, різниця абсолютних середніх значень результатів випробувань масової частки вологи у зразку зерна кукурудзи за методами ДСТУ ISO 6496:2005 та ГОСТ 31 640−2012 становила близько 10−11% від приписного значення, що є неприпустимим.

У випадку застосування методу ДСТУ ISO 6540:2007 для визначення вмісту вологи у зразку зерна кукурудзи не було виявлено різниці між результатами середніх та допустимим відхиленням приписного значення досліджуваного показника у жодного зі спеціалістів, що свідчить про правильність проведення методики випробування, задовільну повторюваність і відтворюваність.

Схожі приклади некоректно підібраних методів випробувань для дослідження кормів рослинного і тваринного походження стосуються й таких показників, як масова частка білка (сирого протеїну), натрій хлориду, активність уреази, кислотне число жиру та інших.

Щоб уникнути подібних питань та непорозумінь, надсилати зразки кормів на випробування рекомендується лише в акредитовані НААУ (органом з оцінки відповідності) лабораторії. Адже лише в акредитованих лабораторіях діє система управління якістю та є спеціальний персонал (менеджер або керівник з якості), який займається аналізом запитів клієнтів, працює з нормативними документами на види випробувань, може правильно визначити метод дослідження, якому підлягає конкретний продукт, та проводить оцінку якості цих методів відповідно до вимог ДСТУ EN ISO/IEC 17 025:2019¹².

Тільки у такому випадку клієнт може бути впевненим, що його заявка на дослідження опрацьована належним чином, а заявлені на випробування показники визначаються згідно з методами, рекомендованими саме на випробування досліджуваного продукту.

¹ДСТУ ISO 6497:2005 «Корми для тварин. Метод відбирання проб» (ISO 6497:2002, IDT Animal feeding stuffs — Sampling).

²Постанова Кабінету Міністрів України № 833 від 14.06.2002 р. «Про затвердження порядку відбору зразків продукції тваринного, рослинного і біотехнологічного походження для проведення досліджень».

³ДСТУ 4120−2002 Комбікорми повнораціонні для сільськогосподарської птиці. Технічні умови.

⁴ДСТУ 8530:2015 Комбікорми для великої рогатої худоби. Технічні умови.

⁵ДСТУ ISO 6496:2005 Корми для тварин. Визначення вмісту вологи та інших летких речовин (ISO 6496:1999, IDТ).

⁶ДСТУ ISO 771:2006 Макуха та шроти олійного насіння. Визначення вмісту вологи та летких речовин (ISO 771:1977, IDT).

⁷ДСТУ 7621:2014 Продукти білкові рослинного походження. Макухи та шроти. Метод визначення вмісту вологи та летких речовин.

⁸ДСТУ ISO 6540:2007 Кукурудза. Визначення вмісту вологи (у цілих та подрібнених зернах) (ISO 6540:1980, IDT).

⁹ДСТУ ISO 712:2015 Зерновые и продукты из них. Определение содержания влаги. Контрольный метод (ISO 712:2009, IDT).

¹⁰ДСТУ 3696−98 Меляса бурякова. Технічні умови (ГОСТ 30 561−98).

¹¹ГОСТ 31 640–2012 Методы определения содержания сухого вещества (Feeds. Methods for determination of dry matter content).

¹²ДСТУ EN ISO/IEC 17 025:2019 Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій (EN ISO/IEC 17 025:2017, IDT; ISO/IEC 17 025:2017, IDT).

У 2023 році плануємо випуск шести номерів — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Повертаємось до друкованого формату, надаємо можливість оформити передплату на електронну версію, частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 або 068 994 40 30 (Viber).