Про це пише agravery.com.

Зараз в Україні нема повної бази даних про наших аграріїв. Держстат за звітами місцевих адміністрацій та підприємств підраховує обсяг виробленої продукції та приблизне число агровиробників. Мінагрополітики веде облік отримувачів держпідтримки та суму виданих агродотацій на основі власних даних та звітів держбанків. При цьому державні структури навіть не мають єдиної оцінки «тіньового» агровиробництва: наприклад, в Мінекономрозвитку стверджують, що рівень «тінізації» АПК сягав 9% у І кварталі 2018 року, а в Національному банку стверджують, що «тіньові» продажі агропродукції суттєво впливають на курс валют в країні.

Через це аграрне міністерство хоче покращити систему збору даних про агровиробництво, тому готує законопроект про появу єдиного Державного аграрного реєстру. Розробити його Мінагрополітики планує до кінця цього року, коли документ подадуть до ВР поки невідомо. Планується, що Державний аграрний реєстр працюватиме в електронній формі. Зареєструватись у такій базі дані зможуть безплатно усі агровиробники, стимулом до реєстрації стане спрощення сплати податків. При цьому Державний аграрний реєстр використовуватимуть для консультування землеробів, комунікації чиновників Мінагрополітики із аграріями та організації торгів продукцією малих виробників. Створити такий реєстр допоможе Європейський Союз в рамках проекту «Підтримка впровадження сільськогосподарської та продовольчої політики», розповів заступник міністра аграрної політики Віктор Шеремета.

У свою чергу, за словами урядовця, поява Державного аграрного реєстру потрібна для створення Державного виплатного агентства. Такій установі хочуть передати управління всіма програмами держпідтримки АПК. При цьому заявки аграріїв на виплату дотацій задовольнятимуть в «автоматичному режимі», без участі чиновників. У такий спосіб Мінагрополітики планує зняти претензії аграріїв щодо «ручного розподілу» дотацій, коментує Шеремета.

Поки що, за підсумками 2017 року Держстат говорив про 76,59 тисяч аграрних підприємств в Україні, з яких крупних — 18, середніх — 2,39 тисяч, малих — 74 тисячі. За результатами 10 місяців 2018 року Держстат говорить про 4,03 млн господарств населення, що цьогоріч зокрема дали врожай у 14,09 млн тонн зернових та бобових культур. Із цих даних випливає, що нині агровиробництвом займається кожен третій із 13 млн жителів українських сіл, 56% з яких — жінки.

Нагадаємо, що ВР уже прийняла в липні цього року для легалізації «одноосібників» законопроект № 6490-д. Документ передбачає, що сімейна ферма може зареєструватись як фізична особа-платник четвертої групи спрощеного податку за умови, якщо господарство не наймає сторонніх робітників. Таке господарство отримає пільгу із сплати ЄСВ на кожного члена сімейного ФГ. Завдяки цьому, вважають автори законопроекту, із «тіні» мають вийти від 0,2 до 1,2 млн господарств, що обробляють 2−20 га ріллі, і на які припадає до 80% продажів овочів, 60% продажів м’яса та 40% продажів молока.

Реєстративна інформативність

Поки держава не знає, скільки всього українських аграріїв, вона не може оптимально розподілити агродотації та вирішити проблему із підтримкою земельної реформи та наповнення податками місцевих бюджетів, каже голова Укрдержфонду підтримки фермерських господарств Юрій Апальков. Службовець пояснює: цьогоріч одноосібники на утримання молодняку ВРХ мали отримати 0,7 млрд грн дотацій. Чиновники Мінагрополітики не мали контактних даних господарств-майбутніх отримувачів виплат, тому про програму розповідали виключно через регіональні ЗМІ, а не, наприклад, працівників районних управлінь агропромислового розвитку. Так у І півріччі лише три тисячі одноосібників тримали субсидію на ВРХ, хоча до 1 жовтня число отримувачів дотації виросло одразу до 103 тисяч, а сума до виплати виросла до 144,3 млн грн на 176 тисяч голів худоби. Якщо ж опиратись на Держстат, то число отримувачів дотацій на ВРХ могло бути значно більше: за статистикою, селяни мають 2,5 млн голів ВРХ, що удвічі більше від промислових агропідприємств.

Оскільки єдиного реєстру «одноосібників» нема, то пояснювати селянам суть урядової концепції земельної реформи доводиться розповідати також лише через регіональні ЗМІ. Нагадаємо, Кабмін хоче дозволити купівлю ріллі лише фізичним особам, і не більше 200 гектарів «в одні руки». А поки регіональні ЗМІ мають вузьку аудиторію, то й ідея зняття «земельного мораторію» не має широкої підтримки у власників паїв та дрібних агровиробників, бідкається Шеремета. Слова урядовця підтверджує соціологічне опитування компанії GfK у жовтні 2018 року. Дослідження свідчить, що 35,3% опитаних селян не мають чіткого ставлення відносно ідеї запуску ринку землі. При цьому лише 5% респондентів заявили, що мають достатньо інформації про суть земельної реформи.

Окрім цього, коментує Апальков, відсутність повної бази даних по дрібних агровиробниках та «одноосібниках» не дає можливості перевірити тезу про значну кількість «тіньових» агровиробників, які не доплачують податки до місцевих бюджетів. У ДФС стверджують, що за 2014−2017 роки площа ріллі, з якої сплачують земельний податок, скоротилась удвічі або до 18 млн га. Такий факт фіскали пояснють значною кількістю «тіньовиків».

Записи без посередників

Створити єдиний державний реєстр агровиробників Україні потрібно також, аби українська аграрна політика в цілому відповідала стандартам ЄС, каже експерт Офісу підтримки реформ Мінагрополітики Олександр Митченок. Фахівець пояснює: регламенти ЄС № 1306/2013 та № 1307/2013 передбачають повну реєстрацію усіх наявних фермерських господарств. При цьому уряди країн ЄС обліковують фермерів за розміром доходу та величиною земельного банку. Це потрібно аби спрогнозувати видатки на агродотації із бюджету Євросоюзу, каже керівник проекту «Підтримка впровадження сільськогосподарської та продовольчої політики» Джон Мілнз.

Окрім цього, європейські країни укладають об'єднані бази даних про агровиробників для того, щоб уряди могли контактувати із землеробами напряму, без посередників із аграрних асоціацій чи фермерських кооперативів. «Реєстрація посилює комунікацію між виробниками та державою, підвищує довіру між ними, дозволяє визначити конкретні потреби виробників та розробити ефективну фінансову підтримку», — доповнює керівник групи сільського господарства Групи підтримки ЄС України Маркус Клінглер.

У свою чергу Європейський Союз має свою вигоду допомогти Україні із укладенням єдиного реєстру агровиробників: так ЄС зможе повністю оцінити обсяг конкуренції для тамтешніх місцевих сімейних ферм, особливо якщо українські одноосібники почнуть продавати свою продукцію на експорт, або ж якщо Україна стане членом ЄС. Також, за потреби, підкоригувати свою аграрну політику, свідчать слова Мілнза. Наявна статистика говорить, що сімейне фермерство є основою агровиробництва в ЄС лише завдяки значним податковим послабленням.

Наприклад, нині в країнах Євросоюзу сумарно налічується 9,6 млн сімейних ферм, на які припадає 69,7% всієї худоби ЄС та дві третини всієї ріллі ЄС, або ж 116 млн гектарів. При цьому 34,5% від усіх сімейних ферм Європи припадає на Румунію, 13,6% — на Польщу, та 9,4% — на Італію. Середній розмір сімейної ферми в ЄС становить менше 10 гектарів, хоча середнє сімейне ФГ у Великобританії має 73 гектари.

Цікаво, що 30% сімейних ферм ЄС, або 2,3 млн господарств декларують прибуток менший за 1,5 тисяч євро на рік: такий рівень заробітків дає право у спрощеному режимі вести фінансову та податкову звітність. Хоча в Голландії взагалі не оподатковують річний дохід фермерського господарства до 4,6 тисяч євро, в Німеччині — 7,6 тисяч євро, у Португалії — до 22,6 тисяч євро. Доходи землеробів Польщі взагалі не оподатковуються, тамтешні фермери сплачують лише фіксований «сільський податок» на їхню ріллю, в розмірі 154 злотих або ж 1076 гривень за гектар (для порівняння: мінімальне податкове навантаження на легального агровиробника в Україні, складає 1400 гривень на гектар).