Принцип формування контролю виробництва дитячого харчування на пострадянському просторі зосереджувався не лише безпосередньо на контролю сировини, а й на утворенні спеціальних сировинних зон. Їх використовували для виробництва дитячого харчування. Таких виробничих зон в Україні було близько десяти. Окрім перевірок на загальних підставах ці зони контролювали додатково. До того ж перевіряли на рівні офіційних служб. Тобто на кожному підприємстві був лікар ветеринарної медицини, який щоденно контролював та звітував перед управлінням ветеринарної медицини.

У процесі становлення України ці зони збереглися. Міністерство аграрної політики та продовольства перший час контролювало наявність цих зон. Однак підтвердження, наприклад, невикористання деяких агрохімікатів, або незастосування деяких або лікувальних засобів до тварин, знижувалося із року в рік. На сьогоднішній день, коли Держпродспоживслужба стала правонаступником Держветфітослужби, Законом України № 1602 від 2014-го року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів» наявність офіційного лікаря на підприємстві відмінили, а відповідальність за якість стовідсотково покладена на виробника. Тоді як відповідальність за безпечність виробник ділить разом із державними органами у співвідношенні 70:30. А щоденний державний контроль на підприємствах, що продукують молоко для дитячого харчування, не передбачена Законом України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

Із європейської точки зору це нормально. Адже, якщо переробник справді розуміється у питаннях правильного ведення бізнесу, то чудово розуміє, що його конкурентною перевагою є бездоганна якість та безпечність продукту, який він виробляє. Це ознака зрілості суспільства. Адже лише таке суспільство може перекладати стовідсоткову відповідальність на виробника. Якщо ж у виробника на першому місці заробіток, то, звичайно, у нього з’являється спокуса і бажання, створити умови до максимального зниження собівартості. Що часто призводить до підміни понять, чи підміни тваринних жирів рослинними, і так далі.

Якщо розібратися глибше, стає зрозуміло, що зараз у виробника є всі інструменти для того, щоб забезпечити високу якість і безпечність продукції. Так, ми часто згадуємо про системи виробничого контролю безпечності, які базуються на принципах HACCP. Адже їх дотримання забезпечить максимальний результат. Згідно із ними, одним із головних моментів є оцінка постачальника та сировини на рівні її первинного виробництва. Це дуже важливий момент, який закриває повністю нюанси, які за радянських часів забезпечували утворенням спеціальних сировинних зон. Тобто цей інструмент у нас дубльований і дійсно лежить на відповідальності виробника. Але легального, правильного і офіційного.

Якщо говорити про продукти для дитячого харчування, то, я вважаю, що загалом поділ їх на дитячі й не дитячі ― докорінно невірний. Для прикладу у ЄС такого поняття, як дитяче харчування не існує в принципі. Є спеціальне харчування для немовлят. Є функціональне харчування для хворих дітей, яке відносять до лікувальних засобів із підвищеним рівнем вітамінів, мікроелементів, макроелементів і так далі. Є також функціональне харчування, що стосується певних вікових груп. Наприклад, для старих людей, або для людей із певними вадами здоров’я, чи спеціальними уподобаннями, наприклад людям, що не переносять глютен або лактозу і так далі. Але це окремі категорії товарів.

Чому до дитячого харчування у Радянському Союзі було таке «трепетне» відношення та чому ми досі ментально зберігаємо його? Бо в Україні у ті часи, як би не пишалися тим періодом, було мало якісної сировини. Так, українська система стандартів виділяє чотири сорти молока. Із цього ж сміється весь світ. Бо тільки український екстра ґатунок молока відповідає світовим вимогам якості. Всі інші, по-суті, у світі використовуються виключно для годівлі тварин. Тому у нас і виділяли вищий сорт молока, який використовували для дитячого харчування. Тому я вважаю, що дитяче харчування в окрему групу виділяти не потрібно. Їжа для кожного громадянина, у нас має бути настільки якісною та безпечною, щоб нею могли користуватися як діти, так і дорослі. До цього треба, як то кажуть, прямувати.

Про державний контроль

Якщо говорити про виробництво дитячого харчування та про діюче законодавство у цій сфері в Україні, то можна сказати, що його дотримання повинна перевіряти Держпродспоживслужба. Сьогодні вона має для цього всі інструменти, але є ряд законодавчих проектів, які ще має опрацювати це відомство і погодити із іншими центральними органами виконавчої влади. Для того, щоб упорядкувати їх регламентні питання. Тобто створити спеціальні процедури для здійснення державного контролю і нагляду. Держава, як гарант споживача у якості та безпечності того, що вона споживає, має контролювати на двох рівнях:

1. Якість. Основна функція держави тут полягає у перевірці достовірності маркування. Бо якість це відповідальність виробника. А головне завдання держави ― донести споживачу, що виробник не вводить його в оману. Тобто якщо він написав, що у цьому молоці немає рослинних жирів, то значить там їх і немає. Це і є показник якості. Якщо він написав, що воно складається із 50% рослинних жирів, і я хочу придбати таку продукцію, це не значить, що вона не якісна. Вона якісна, бо я повідомлений своєчасно про наявність пальмової олії у цьому продукті.

2. Безпечність. Тут «половинчастості» бути не може. Це питання безкомпромісне. Якщо ми маємо мінімальні вимоги до безпечності, то кожен товар має їм відповідати на всі 100%.

Про якість молока в майбутньому

Україна взяла на себе зобов'язання дотримуватися вимог ЄС. До кінця 2017 року ми маємо прийняти документ, який встановить єдині вимоги до сирого товарного молока. Говорячи простою мовою, усе молоко має бути екстра ґатунку. Також мають бути встановлені основні правила для молокоприймальних пунктів та для особистих селянських господарств, які є головною проблемною точкою при переході до системи отримання якісного молока. Ми чітко розуміємо особливості всіх різновидів процедур отримання молока, зрозуміло що при ручному доїнні отримати молоко із відповідним бактеріальним обсіменінням у 100 мікробних тіл і кількістю соматичних клітин у 400 штук майже неможливо. Але ключовим словом уцьому реченні є ― майже.

Звичайно, новий нормативний документ матиме перехідні положення, період яких встановить Уряд, залучаючи громадськість. Це може бути і 5 і 10 років. Але усім за цей час слід розуміти, що потрібно зробити кожному із нас. Україна має довести свою спроможність, і тоді відбудеться саме те в державі, чого вимагає сучасність від виробника молока, якісного молока. А виробляти молоко 100:400 можна і в домашніх умовах і досліди це доводять. Слід просто не цуратись знань і бути готовим до змін.

agravery.com