Розгляньмо невтішну статистику. Зі 175 тис. голів (50 тис. ― 2006-го, 70 тис. ― 2007-го та 55 тис. ― 2008-го), яких ввезли до Росії з-за кордону в рамках нацпроекту «Розвиток АПК», вибракували 30% тварин. Основна причина ― порушення обміну речовин (білкового, мінерального і вуглеводно-жирового), а це прямий наслідок незбалансованої годівлі.

Основна проблема пострадянського тваринництва ― неправильний підхід до годівлі високопродуктивних молочних корів із високим генетичним потенціалом. Їм дають неякісні й непоживні корми. До того ж у раціонах часто бракує енергії, а силос має підвищену кислотність. Усе це ослаблює імунітет і спричиняє різні хвороби. На європейських же фермах, звідкіля зазвичай експортують худобу, корми, навпаки, високоякісні. Насамперед ― за такими показниками, як поживність, перетравність, уміст мікро- та макроелементів.

Що ж потрібно високопродуктивним коровам і як правильно збалансувати раціон? Про все по порядку. Почнемо з білка.

Білок

Розгляньмо приблизні розрахунки потреби дійних корів у білку. Відомо: для того, щоб забезпечити нормальну життєдіяльність тварини вагою 500 кг, потрібно 450 г білка на добу. На кожен літр молока, який продукує корова, треба ще 42 г білка. Таким чином, корові з добовою продуктивністю 30 л слід одержати 450 г білка на життєдіяльність плюс 1260 г (30×42) на молоко. Тобто понад 1700 грамів. У сінажно-силосному кормі його максимум 1200 г. А це означає, що тварина недоотримує майже 500 г білка щодоби. Постає запитання: де його взяти?

Основне джерело дешевого білка для годівлі великої рогатої худоби ― макуха або соняшниковий шріт. Але ці продукти містять забагато (97%) розщеплюваного в рубці протеїну (РРП), який перетворюється на аміак. І лише 3% ― це нерозщеплюваний в рубці протеїн (НРП), який надходить у тонкий кишечник і вже там розщеплюється на амінокислоти, які потім потрапляють у кров. Аміак, звісно, також потрібен. Але не в такій кількості ― він же тільки частково поглинається мікрофлорою рубця. За концентрації понад 90% більша частина аміаку всмоктується в кров і потім потрапляє в печінку, спричиняючи захворювання. Наслідки? Корову вибраковують уже через рік—півтора, і відносно «дешеве» джерело білка насправді дуже дорого обходиться як самим тваринам, так, іще більшою мірою, їхнім господарям.

Крім соняшникового шроту, для годівлі корів використовують соєвий та, рідше, ріпаковий шроти. Якістю вони подібні. Соєвий шріт навіть має кращі показники з точки зору частки нерозщеплюваного протеїну. Та от біда: показник НРП у ньому нестабільний, може змінюватися від 10 до 40%. Інакше кажучи, часом НРП соєвого шроту може бути 10%, а РРП — 90. Буває, звичайно, і навпаки. Якщо не перевіряти якість шротів, то оцінити, скільки білка отримує корова, скільки відсотків його розщепилось у рубці й зашкодило тварині, а скільки збереглося і пішло на користь, неможливо.

Як же бути, коли традиційними добавками (наприклад, соняшникового шроту) ми не можемо забезпечити потреби високоудійних корів у білку? Тоді на допомогу приходить «захищений» білок. Від нього користі буде більше: 30% протеїну розпадеться в рубці і перетвориться на аміак, а 70% потрапить у тонкий кишечник, а значить, піде на виробництво молока.

«Захищені» білки з’явилися на ринку давно і провідні господарства різних країн уже встигли оцінити переваги їх застосування. Завдяки їм молочарі змогли не тільки підвищити продуктивність стада та якісні показники молока, а й продовжити продуктивне життя корів до 4-5 лактацій. Економічний ефект від такого довголіття важко переоцінити: це і гарантована окупність інвестицій у племінне стадо, і висока рентабельність виробництва. При додаванні в раціон захищеного білка вже в першу добу спостерігається збільшення надоїв. За всю лактацію воно сягне понад 10%. До того ж тварини краще приходять в охоту, а тривалість сервіс-періоду скорочується зі 135 до 112 днів. У деяких російських господарствах завдяки згодовуванню «захищеного» білка заробляють більше 21 тис. руб. (майже 5500 грн.) додаткового прибутку на кожну корову. Чи не час поширити позитивний досвід і на господарства нашої країни? Головне ― зрозуміти , що високопродуктивних корів потрібно годувати інакше.

Жир

Досі, за звичкою, в окремих господарствах погану якість основних кормів (таких як силос, сінаж і сіно) намагаються компенсувати, додаючи в раціон велику кількість концентратів. Але так врятувати становище можна лише ненадовго. Надлишок концентрованих кормів у коров’ячому раціоні прискорює процеси ферментації в рубці, а це, в свою чергу, знижує рН. У результаті активність бактерій, що беруть участь у перетравлюванні клітковини, пригнічується. Як результат ― зменшення споживання кормів, надоїв та вмісту жиру в молоці. Це вже прямі збитки. У США та інших країнах із розвиненим молочним скотарством фермери вже давно застосовують новий технологічний прийом: замість збільшення кількості концентратів згодовують коровам «захищені» жири.

Додавання в раціон «захищених» жирів суттєво підвищує його енергетичну поживність при незначному збільшенні обсягу. Це також дає можливість скоротити в раціоні частку легкоперетравних вуглеводів і, відповідно, зменшити ризик виникнення ацидозу. Роль таких жирів не тільки в їх енергетичній функції. Вони забезпечують надходження в організм жиророзчинних вітамінів і є структурними компонентами клітин.

«Захищений» жир, аналогічно «захищеному» білку, проходить через рубець тварини транзитом і засвоюється в кишечнику. Він має більшу енергетичну цінність (близько 37 МДж/кг) і дає змогу зменшити частку концентратів у раціоні худоби. Використовують його зазвичай за два тижні до отелення й упродовж перших 100 днів лактації. Норма даванки ― 350-600 г на голову. Щодня, залежно від продуктивності.

Як свідчить досвід провідних господарств, використання «захищених» жирів у раціоні лактуючих корів у два-три рази збільшує надходження енергії, порівняно з застосуванням вуглеводів. Це, у свою чергу, підвищує денну молочну продуктивність до 4 л молока на корову. При цьому тварини менше втрачають у вазі, меншим стає ризик виникнення кетозу та поліпшується здатність до відтворення.

Здоров’я корів — поняття економічне. Результати експериментів, які ми провели в Україні, свідчать, що на третій день після додавання в раціон захищеного жиру добове виробництво молока збільшилося на 0,5 л, на п’ятий — на 1,5 л, на десятий — на 3,2 л, а на чотирнадцятий день — на 4,0 л. Господарства, які нині використовують «захищений» жир, отримують збільшення не тільки надоїв, а й вмісту білка (на 0,2-0,3 в. п.).

Окрім збільшення надоїв, застосування захищених продуктів поліпшує здоров’я тварин. Повноцінне забезпечення молочних корів поживними речовинами впливає й на так званий материнський імунітет. Інакше кажучи, корова, отримуючи захищені продукти, може забезпечити потомству, яке харчується її молоком, кращий природний імунітет. Це, у свою чергу, позитивно впливає на середньодобові прирости теляти й дає можливість швидше отримати телицю до першого запліднення живою вагою як мінімум 380 кг.

Застосовуючи «захищені» білки разом із «захищеними» жирами, виробники молока домагаються не тільки збільшення продуктивності стада, а й зберігають здоров’я високопродуктивних тварин. А це прямий шлях до підвищення рентабельності господарства.

Утім, сама лише годівля не може вирішити всі проблеми. Важливі ще й умови утримання худоби. На більшості європейських ферм практикують безприв’язну технологію. Кращий комфорт і моціон, а також можливість регулювати споживання корму, залежно від продуктивності, позитивно впливають на здоров’я тварин та відтворення. Сукупність усіх цих факторів дає змогу реалізувати генетичний потенціал худоби повністю.