Минуло п’ять років із часу, коли журнал «Молоко і ферма» познайомив читачів із господарством «Долінскоє», що на Херсонщині. Вивчення досвіду молочної справи інших країн, пошук і запровадження нових технологій та оптимізація виробництва тут не припиняються. Незважаючи на нові перепони на шляху, власник Володимир Хвостов сподівається, що молочне тваринництво має майбутнє.

— Володимире Вікторовичу, ви в постійному розвитку. Що є рушієм?

— У нашій країні чимало проблем, які гальмують розвиток молочного бізнесу. Однак найбільшою перепоною є політичні ризики й постійні зміни в податковому законодавстві. На жаль, політики і влада не завжди виправдовують сподівання аграріїв. До всього додалися ще й перенесення кордонів на півдні. У 2014 році, коли в Україні відбувалися кардинальні політичні події, ми завершили будівництво першої черги нового молочнотоварного комплексу поруч із раніше розбудованим виробничим майданчиком. Офіційно відкривали її, коли кордон був уже зовсім поруч. А це неабияк впливає на інвестиційну привабливість проекту, тобто на прийняття рішення стосовно вкладання коштів у виробництво. Невідомо, чого чекати далі.

При старій владі теж усе було неоднозначно, років зо два ми думали-гадали, чи розширювати виробництво. Але життя не зупиняється, і вирішили розширюватись. Проект удалось реалізували лише наполовину. Поруч із уже функціонуючим комплексом побудували новий корівник на 600 голів та молочний блок із доїльною залою, розрахованою на 1300−1400 дійних корів.

Ми давно взяли курс на розвиток. Виробляючи, приміром, 5 тонн молока, були на одному рівні. З нарощуванням обсягів щораз піднімались на сходинку вище. Поступово змінювалося ставлення переробника до нас як до партнера. Відповідно змінилася й цінова політика.

Нині маємо 1300 корів й реалізуємо на переробку 30 тонн молока на добу. Для себе поставили мету — 1800 корів і 45 тонн молока.

— Чи змінилися пріоритети на виробництві?

— Звісно, час іде, і все міняється. Раніше ми боролися за максимальну продуктивність, намагалися доїти 30 і більше літрів молока на корову на день. Генетичний потенціал нашої худоби не давав можливості зробити швидкий стрибок у продуктивності, тому нарощували поголів'я тваринами з кращою генетикою. Купували нетелей в Україні, завозили з Німеччини та Угорщини. Як показує досвід, тварини з-за кордону не дуже добре адаптуються, хоча ми й створили для них належні умови.

Разом із придбанням худоби з високим генетичним потенціалом поліпшували свою — голштинізували червону степову породу. Також значну увагу приділяли годівлі тварин. Але наскільки виправдана гонитва за додатковими кілограмами молока при нинішніх цінах на корми?

З 2015 року в ЄС скасували квоти на виробництво молока, у світі почали зростати обсяги сировини, упали ціни на сухе молоко, масло та інші молочні продукти, знизилися закупівельні ціни на сировину. Все це позначилось і на Україні, де й без того великого удару завдала девальвація гривні. Як результат, змінилися наші пріоритети. Замість максимальної продуктивності намагаємося втриматись на рівні 28 л молока на корову й водночас та знижувати його собівартість.

При ціні долара 8 грн. у нас взимку молоко продавалося по 6 і всі виробники скаржилися. Що казати, коли при курсі 25 грн. за долар молоко коштує так само 6 грн. А влітку ціна взагалі опускалась до 4,8−4,9 грн. за літр, тобто менше 20 центів. Ми втрималися на плаву завдяки нашому партнерові компанії «Данон», якій продаємо сировину. У кінці минулого року ми здавали молоко по 5,6 грн., нині по 6,7 грн. кілограм плюс бонус, який отримуємо за те, що працювали з компанією протягом п’яти місяців у режимі постійної ціни.

Минулий рік був важким для тваринників. А після останніх податкових нововведень узагалі важко уявити, як працювати далі. Адже тепер ми маємо 20% ПДВ від продажу молока переказувати до держбюджету, це приблизно 22 копійки з кожного літра. При цьому не розуміємо, як і на що використовуватимуться кошти. Від держави ніякої підтримки не маємо. Ще в 2014 році подали заявку на компенсацію витрат на будівництво, але досі нічого не отримали. Компенсації, які декларувались у в 2014−15 роках, — фікція.

Ми не втрачаємо надії й розуміємо, що виробництво необхідно розвивати. Хоча думки щодо інвестицій неоднозначні, плануємо запустити другу чергу нового молочного комплексу. Наразі на підприємстві відбуваються кадрові зміни, тому нам потрібні кваліфіковані спеціалісти, з якими ми зможемо успішно рухатись далі. Тому запрошуємо до співпраці всіх, хто має бажання працювати на сучасній молочній фермі.

— За вашими прогнозами, яким може бути 2016 рік для української молочної галузі і для вашого господарства?

— Важко передбачити. На експорт до Євросоюзу не слід сподіватися. Наша молочка там не потрібна. У Європі, куди ми так прагнемо, ніша зайнята своїм молоком. Диверсифікація виробництва переробними компаніями дала б можливість відійти від російського ринку й експортувати не в Європу, а, приміром, у Китай чи інші країни. Багато залежить від гнучкості та швидкості реакції переробників. Загалом ілюзій про надприбутки не плекаємо.

Переробна компанія, з якою ми співпрацюємо, випускає продукцію з незбираного молока та орієнтується на внутрішній ринок. Її керівництво мислить по-європейськи, тому досить швидко перелаштувалось порівняно з містечковими заводами. Правильним підходом нівелюють ризики. У кінці 2015 року їм удалось повернутися до обсягу продажів 2014-го. Незважаючи на втрату ринків збуту в Криму, Донецькій та Луганській областях, «Данон» зумів вирівняти обсяги збуту своєї молочної продукції.

— Наскільки зручно вам співпрацювати з «Даноном»?

— Дуже зручно, тому що компанія використовує європейські підходи до виробництва, на відміну від багатьох інших, де досі відчуваються радянські методи роботи. На заводі «Данон» з першого кроку відчуваєш себе на іншій планеті — чіткість в усьому до дрібниць. Компанія виготовляє продукцію преміум-сегменту, тож молоко повинно бути найвищої якості. Ми забезпечуємо їх такою сировиною, а вони, в свою чергу, підтримують нас.

«Данон» допомагає нам переорієнтуватися на європейські стандарти якості, підтримує передплатами. Зрозуміло, інколи виникають суперечності в питанні ціни, але загалом ми задоволені співпрацею. Звісно, ідеально було б, коли б можна було об'єднатись, щоб вони стали акціонерами нашого товариства, а ми їхнього, тобто вболівали один за одного: ми за збут готової продукції, а вони — за якість та кількість сировини.

— Можна цього сподіватись?

— Хотілось би, щоб було саме так. В інших країнах (і ми це бачимо з досвіду Європи, США, Нової Зеландії) виробники і переробники — це одні й ті самі люди. Фермери є власниками кооперативних заводів з виробництва молочної продукції. У такому випадку весь прибуток від продажів залишається у фермерських господарствах.

У нас же переробний завод бореться за свою економіку, а виробники сировини — за свою, перетягуючи ковдру то в один, то в другий бік.

В Україні для успішного продажу сировини зародилася ідея створення молочних кооперативів, ініційована АВМ. Одна справа продавати 30 тонн сировини, інша — 300 тонн. З такими обсягами перемовини з переробником проходять «у зовсім іншій тональності". Ідея була хорошою, але нічого не вийшло. Головною перешкодою стало українське законодавство, котре не передбачає такої кооперації…

В нашій країні ще не створено сприятливі податкові умови для розвитку бізнесу та мікроклімат для інвестицій. Тому важко працювати національним компаніям. Ще до всім нам відомих політичних і економічних змін, деякі наші компанії почали активно розміщувати свої акції на міжнародних біржах, щоб залучити іноземних інвесторів. Зараз іноземці не оцінюють Україну як сприятливу для вкладення коштів.

— Останні два роки Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) та Асоціація виробників молока (АВМ) активно взялись за відстоювання інтересів аграріїв й ініціювання законодавчих змін. Чи є перспектива зміни правил гри на користь виробника сільськогосподарської продукції?

— Шкода, що в Україні все так складно розвивається. Але я думаю, що зміни відбудуться. Всі сподівались на Революцію гідності. Ейфорія минула, і ми зрозуміли, що треба чекати ще не один десяток років, доки зміниться український менталітет, і що владі притаманно думати лише про те, як більше «збрити» з бізнесу, а не дбати про розвиток економіки.

З Польщею, приміром, Україна стартувала майже одночасно. Але українці почали ділити пострадянське майно, організовувались олігархічні структури. Країна погрузла у цьому перерозподілі і донині.

І поки в нас олігархічні клани воювали один з одним за майно, поляки взяли вектор на цивілізовану капіталізацію. Вони невпинно працювали на благо своєї країни, переймали досвід кращих і за 20 років побудували свій європейський світ, який за темпами економічного розвитку поступається тільки Німеччині. Про це свідчить розвинена інфраструктура. Нині Польщі заздрять. З усіх країн ― членів соцтабору вона взяла найстрімкіший старт. Виходить, вони створили правильні правила гри та зрозумілу й адекватну систему оподаткування.

Для того щоб податки платились, потрібен максимально прозорий та зрозумілий механізм. Більше того, ми, платники податків, маємо знати, куди йдуть сплачені до бюджету кошти. Я не вважаю, що наш народ недолугий. Ми перейняли найновіші сільськогосподарські технології і маємо можливості для розвитку. Головне створити мікроклімат, який дозволить бізнесу нормально розвиватись.

Візьмімо рівень податкового навантаження на гектар землі. В Україні 33 млн. га орних земель, з них 17 млн. в офіційній оренді. Решта 16 млн. — в одноосібників, держструктур та інших. Як на мене, то це суцільна офшорна зона. Одноосібник сплачує лише податок, що коливається в межах 26−116 гривень на гектар. Опитування сільгосппідприємств, які входять до ВАР, показало, що в них податкове навантаження на 1 га ріллі доходить до 1500 гривень, тобто в 13−58 разів більше. Така нерівність підтримує тіньовий агробізнес, а також веде до неефективного використання обмеженого земельного ресурсу.

Потрібно зводити до спільного знаменника, щоб усі були однакові. Якщо компанія велика, це не означає, що в неї грошей неміряно. Ми ж їх вкладаємо у розвиток виробництва.

Правильніше було б змусити одноосібника за використання земельної ділянки сплачувати хоча б 1% земельного податку до бюджету на противагу 0,01%, що він платить зараз.

Якщо ми самі не будемо відстоювати свої інтереси, то за нас цього ніхто не зробить. Незважаючи на всі перипетії, ми хочемо і будемо розвиватись. Головне, щоб ніхто не заважав. Навіть допомагати не потрібно.

— Яких втрат може зазнати ваше господарство від запровадження останніх змін до Податкового кодексу?

— Ми порахували, що коли перейдемо на нову систему оподаткування, то втратимо майже 10 млн. грн. на рік тільки від нового адміністрування ПДВ. Адже тепер той самий літр солярки треба розподілити на кілька груп: тваринництво, рослинництво чи інше. Тим то новий механізм і складний, що незрозумілий бухгалтерам і призведе до масових порушень. А це «хліб» для фіскальної служби.

От і виходить, що прозору схему (спецрежим), яка існувала до цього, забрано, натомість — повернено корупційну складову (відшкодування ПДВ при експорті).

Усі ці маніпуляції з законодавством не дають нам зрозуміти, куди нам іти чи куди нас ведуть. І проблем стає дедалі більше.

Що буде з землею? Хто буде її власником? Скільки гектарів с.-г. угідь може перебувати у власності? Для нас вирішення земельного питання надзвичайно важливе. Без землі наші корови ніщо. Нам тільки на вирощування кормів потрібно 1,5 тис. гектарів під зрошенням. Припустімо, що завтра землю продаватимуть. А чи зможемо ми її купити — невідомо. Земельне питання тягне нас назад. Ми вкладаємо кошти в проекти з надією, що повернемо їх найближчому майбутньому, але при нинішній собівартості молока важко спрогнозувати термін окупності інвестицій. Адже ще до кризи окупність витрат становила щонайменше 7−8 років.

На півдні собівартість продукції тваринництва і рослинництва значно більша через те, що ми додатково платимо за воду для зрошення. Без нього ми просто не зможемо працювати. Це регіон ризикованого землеробства і хотілося б від держави окремих програм, які стимулюватимуть розвиток рослинництва і в цілому сільського господарства на півдні.

На обласному рівні ми піднімали питання про особливий статус південних регіонів в економічному сенсі. Аграріям півдня потрібна програма пільгової підтримки.

— Ви вже згадували, що нині основне завдання — оптимізувати виробництво й регулювати собівартість молока. Як плануєте цього досягти?

— На зрошення, тобто на собівартість води, ми не впливаємо. Лише погодні умови можуть допомогти трохи зекономити, хоча дощі в нашому регіоні нечасті. Заощадити можна на раціонах. Для цього необхідно заготовляти якісні грубі корми. Ми вже переконались, що дорога найсучасніша техніка — ще не запорука високої якості корму, потрібно дотримуватись усіх технологічних правил. Тому намагаємося швидко і максимально вчасно заготовляти основні корми. Вони й лежать в основі продуктивності тварин і собівартості отриманого молока. Завдяки консультантам КЦ АВМ комбінуємо різні види шротів, замінюючи дорогі дешевшими.

Постійно спостерігаємо за ветеринарними витратами. Якщо, приміром, вакцина не дає потрібного результату, то змінюємо схему щеплення. Краще придбати дорожчу вакцину, ніж потім лікувати тварин. Також намагаємось забезпечити худобі максимально комфортні умови.

Значну увагу приділяємо відтворенню. Гостро стоїть питання визначення охоти та запліднення тварин. Розмірковуємо над тим, щоб придбати сучасну автоматизовану систему, яка б давала змогу вчасно визначати корів в охоті чи проблемних тварин. Під час однієї з поїздок до Ізраїлю бачив завод, де виготовляють таке обладнання і як воно працює. Був уражений доступністю інформації і зручністю управління стадом, навіть на відстані. Можливо, згодом перейдемо на сексовану сперму. Вона дорога, але будемо експериментувати.

До речі, про Ізраїль. Знаєте, чим ми відрізняємось від них? Там виробництво розділене. Тобто, ферма — це тільки доїння, правильне утримання. Заготівлею кормів, наданням ветеринарних послуг займаються окремі спеціалізовані структури. І така система працює в межах усієї країни. Я б із задоволенням співпрацював з подібною ветеринарною службою, якби вона брала на себе обов’язки та відповідальність.

У нас в Україні — натуральне господарство. Виробник змушений сам усе контролювати: від заготівлі основного корму — до роботи ветеринарного лікаря.

— Минулого року КЦ АВМ започаткував такий інструмент для підвищення ефективності виробництва, як порівняльний економічний аналіз (бенчмаркінг). Ваше ставлення до цього.

— Будь-яка фінансова аналітика дуже корисна і важлива. Власне, ідея цікава. Коли ми порівнюємо себе зі світовими показниками, це одне, а коли з українськими господарствами — це інше. Кожне підприємство представляє фінансові показники, і, зіставляючи себе з іншими, можна виявити свої слабкі місця. Наприклад, якщо в одному господарстві витрати на ветпрепарати на голову в місяць становлять більше, ніж в інших, а надої такі ж, то це дуже впливає на собівартість. Витрачаючи гроші на незрозумілі ліки, виробник отримує дорожчий літр молока. А знаючи середній показник по інших фермах, можна регулювати свої витрати.

Звісно, порівнювати потрібно з підприємствами, які працюють за однаковими технологіями. Методологія вірна, але, на жаль, ще не всі виробники розуміють важливість бенчмаркінгу.

— Які внутрішні загрози можуть підстерігати цілком успішне господарство?

— Передовсім байдужість і крадіжки, пияцтво, а також брак професіоналів, починаючи від спеціаліста і закінчуючи звичайним працівником. Нині мало висококваліфікованих кадрів на ринку праці України, бо навчальні заклади не забезпечені інноваційними засобами навчання. Сучасна техніка потребує належної підготовки навіть водія. Вона придумана розумними людьми. Її оснащено спеціальними програмами й устаткуванням, що покликані полегшити експлуатацію. Для роботи з такою технікою потрібні певні знання і навички.

Взагалі в Україні не вистачає кваліфікованих кадрів. На моє переконання, керівників мали б готувати спеціальні школи. Також треба відродити колись успішну професійну освіту у сфері сільського господарства.

А ще, як на мене, українцям не вистачає національної гордості, зате є багато національного гонору. Наче і розумні, і красиві, але дозволяють собі робити речі, за які соромно. Не звикли до чіткості в роботі, дисципліни, дотримання правил, і це досить часто переноситься на виробництво.

— Чи є інструменти, які допомагають попереджувати відхилення у виробництві?

— Коли ми переходили на новий формат роботи, то намагалися застосувати певні прийоми мотивації персоналу, які використовують в Україні та світі. Щось вийшло, щось — ні, чомусь учимося й досі. Не все спрацьовує бездоганно в наших умовах. Не завжди працівники настільки свідомі й готові сумлінно виконувати свою роботу. Складено графіки, розроблено протоколи, є контроль, але ще є над чим працювати.

Ми перейшли початковий рубіж, чимало підказок отримали від консультаційного центру АВМ, було немало питань, які зуміли вирішити спільними зусиллями. Деякі були актуальними в певний період часу, потім змінювалось життя ― і ми змінювали своє бачення цього. Консультаційний центр — це реальна допомога.

У світі немає нічого ідеального. Якщо ти працюєш, то будеш помилятись. Навіть коли ми щось і робили не так, то все одно на той час це допомагало. Ми все одно дійшли до планки 8−9 тис. кг молока на голову. Щоб досягнути більшого, потрібний вищий пілотаж. Він пов’язаний з ідеальною якістю кормів, вирішенням кадрового питання та свідомістю працівників.

Розмову вела Олена Мельник