На щастя, чи на жаль, люди агресивні, як жодні інші істоти на цій планеті. Агресивні при нашому слабкому натуральному озброєнні! Подивіться на ці «зубки»! А ці «кігтики»! Ними не те що нападати — захиститися неможливо. Ну хіба що вухо відкусити чи вдряпнути!

У світі тварин (а люди, як ми пам'ятаємо, теж соціальні тварини) ми не маємо шансів на перемогу в рівному протистоянні навіть із травоїдними. Наприклад, заєць-русак, що змальовується аж надто боязким у казковому фольклорі, в реальному житті задніми лапами пробиває грудну клітку дорослій людині, і цей удар може бути смертельним.

Дехто боїться собак, хоча людина давним-давно одомашнила, приручила цих неймовірних істот і здружилася з ними. Великі хижаки викликають у нас справді священний трепет. А вони більше мудрі, ніж агресивні в житті. Відомо, що чим сильніше «озброєний» хижак, тим більше затабуйовано у нього застосування власної сили проти побратимів. У лісі немає аптек і лікарень, є правила спільного проживання.

У людей же рівень розвитку цивілізації вимірюється рівнем ведення війни. Всі винаходи людства орієнтовані в першу чергу на потреби військових.

Існує і протитечія «світовому злу»: хіпі, вегетаріанство та інші релігійні або філософські течії. Ці представники «миру в усьому світі» теж досить агресивні до своїх опонентів. Тому надзвичайно важливо розрізняти зло і агресію.

Звідси крок № 1: ми визнаємо, що в нас дрімає таємна сила, яка будь-якої миті готова до дії, ми — агресори, панове. Визнаймо це, щоб перейти до кроку № 2 — проживання агресії без зла.

Наша агресія — це енергія, а кажучи мовою біології, певна біохімічна реакція, яка спонукає весь організм до дії. Агресія — паливо для дій.

Згадаймо, як ми злимось, як закипає кров, і ми ладні… Так, наш організм готовий до бою, весь від маківки до п'ят, ми готові напасти… І кожен може пофантазувати або згадати, на що він був ладен або що робив. Не соромтеся, панове, ми ж уже зробили перший крок, пам'ятаєте?

Після того, як ми приготувалися зробити з об'єкта нашого «праведного» гніву те, що ми нафантазували, відбувається два варіанти розвитку подій:

• Ми відважно проявляємо агресію й у відповідь отримуємо всі можливі наслідки.
• Включаємо обережність (або інший механізм — страх, який паралізує будь-який рух), а потім пояснюємо собі, чому не пішли в напад, а вирішили придушити свій гнів.

Так от, допоки ми спрямовуємо свою енергію-агресію назовні, з нами все гаразд, хоч як парадоксально це звучить. Будь-яка емоція обов'язково повинна проживати в дії. Сама емоція і є той механізм, який запускає дію! Важливо навчитися діяти здоровим способом: не руйнувати себе і оточуючих.

Ми руйнуємо себе, коли стримуємось і не вихлюпуємо енергію. Емоція — це біохімічна реакція, яка породжує рух. Якщо ми стримуємо себе, «розрядка» відбувається — тільки не назовні, а всередину, як невеликий вибух, без будь-яких зовнішніх реакцій. Усередині організму реакції, звичайно ж, є, і ми їх чітко бачимо: червоніє або блідне обличчя, зривається голос, темніє в очах, стугонить у скронях, стискаються кулаки і щелепи… У кожного реакція суто індивідуальна і ви, звісно ж, знаєте свою.

В організмі в цей час — буря! В якісь долі секунди ви справляєтеся з зовнішніми проявами урагану, і для цього організм задіює колосальні ресурси. І саме в цьому випадку виникає стрес: ми не можемо знайти адекватної відповіді на дану ситуацію, всі сили пускаємо на боротьбу з самим собою. Так відбувається конструктивний збій в організмі: дія відбулася, а результатів нема, вірніше, є, але ті, що завдають нам страждань і багато клопоту і з віком буквально розвалюють наше крихке благополуччя.

Зовні пригнічена буря — це як емоційний синяк, завданий нам своїм же організмом. Наслідки — від нервового зриву до якої-небудь реальної соматичної хвороби.

Турбуючись про себе і світ навколо нас, ми використовуємо своє тіло як барометр, орієнтуючись на його реакцію на подразнення, і визначаємо, що зараз хоче зробити наш організм:

Якщо відчуваєте прилив крові до рук і голови, це значить, що ви хотіли напасти!

В разі активації ніг — ви хотіли втекти!

А в разі завмирання, утрудненого дихання — ви хотіли зачаїтися!

Іншими словами, орієнтуючись на власне тіло, чітко переходимо в усвідомлення, що ж насправді ми хочемо зробити. Це й буде наш крок № 2: чітке усвідомлення того, що відбувається, з опорою на наше тіло!

Оскільки агресія — це паливо для дій, нам важливо розуміти, коли й навіщо вона активується.

Ми не сердимося на бутерброд, який їмо під час сніданку, і на омлет, який нам так подобається, не відчуваємо нападів люті й гніву. Точно так само хижак, який заганяє антилопу, не впадає в нестримну і всепоглинну безодню гніву. Він просто в азартному передчутті гарної трапези, так само, як і ми в передчутті прекрасного обіду. Коли ж виникає почуття гніву? Для цього є тільки одна умова. Повторюсь, одна!

Ми впадаємо в це почуття, коли хто-небудь «порушує наші кордони», без нашого дозволу або за нашої мовчазної згоди. Іншими словами, будь-яке вторгнення в межі нашого «я» сприймається організмом як загроза.

Уявімо такий собі рай для чоловіка: він мирно влігся на своєму улюбленому дивані, взяв у руки «магічний предмет», який на відстані вмикає «чорний ящик» із тією програмою, про яку мріялося весь робочий день… І тут голос коханої дружини гукає його на кухню! Просто встати і прийти.

Саме в цей час відбувається порушення тих «кордонів», про які говорилося вище. Дружина не знає, що відбувається з чоловіком, а він починаєте скипати праведним гнівом на неї за те, що саме зараз їй щось знадобилося, або вона навіть не розуміє, чому ви так роздратовано реагуєте зараз на її голос.

Тому крок № 3 — перевизначальний і водночас такий, що накладає на нас відповідальність. Що мається на увазі?

Замість слів, які ми зазвичай вживаємо в таких ситуаціях, умовляючи себе прийняти рішення «йти — не йти» (наприклад, треба, повинен, зобов'язаний, не можу, не хочу), використовуємо інші (вибираю, вважаю за краще, можу і, найголовніше, хочу). Повірте, спочатку дуже непросто буде відповісти на запитання «чого я насправді хочу?».

Таке просте перевизначення дозволяє не тільки точно зрозуміти свої справжні бажання, але й узяти відповідальність за свою подальшу поведінку.

Наприклад, чоловік вирішує лежати на дивані й далі і повідомити про це коханій дружині, тому що зараз його комфорт для нього в пріоритеті, він бажає його зберегти. І всі наслідки, які можуть із цього випливати, — у зоні його відповідальності!

Інший варіант: чоловік вирішує вийти із зони комфорту й піти на поклик дружини, бо стосунки з нею для нього важливіші/дорожчі й він хоче зберегти їх теплоту якомога довше.

Цей крок, хоч і дуже простий на перший погляд, на ділі зробити буде дуже непросто! Отже, крок № 3 — взяти на себе відповідальність за те, що відбувається!

І ось ми, зробивши перші три кроки, приступаємо до перенесення своєї агресії в цей безхмарний світ. Зараз не будемо розглядати межі допустимої оборони в разі загрози життю, честі та гідності. Це велика і непроста тема. Якщо вирішив бити — бий! Тільки пам'ятай про свою відповідальність: адже саме ти так вирішив і ти битимеш, а тому будь готовий до всієї відповідальності за цей вчинок, домовилися?

Ми ж продовжуємо тему емоцій і їх проживання. Тому спочатку необхідно точно зрозуміти, що зараз зі мною відбувається, що я загалом відчуваю або відчуваю в даний момент. Якщо це злість, то це так — і ніщо інше, і ніхто інший не зможе це відчути замість вас. Пробуємо, вчимося, усвідомлюємо і починаємо говорити вголос таке:

Якщо це гнів, то «Я злюся!», з емоційним вираженням сили самого почуття.

Якщо ображаюсь, то «Я ображаюсь, або Я зараз ображений!».

Якщо це біль, то «Мені боляче!».

Зверніть увагу: не хтось зробив мені боляче, а я відчуваю біль! У цій фразі немає звинувачення, а є повідомлення про почуття, які зараз переповнюють вас.

Іншими словами, ми точно розуміємо, що з нами відбувається в даний момент і, взявши на себе відповідальність, повідомляємо тій людині, в присутності якої це сталося і з якою, ви вважаєте, точно все це пов'язано, про почуття, які ви зараз переживаєте. Саме це дозволяє розсіяти саму емоцію й не завдати собі того біохімічного удару, про який написано вище.

Тому крок № 4 — назвати речі своїми іменами, взявши відповідальність за ті почуття, які ви переживаєте, на себе.

І, нарешті, ми підійшли до того моменту, який можна назвати профілактикою свого емоційного здоров'я. Буде доречно нагадати, що не всі емоції нам удасться відразу усвідомити й озвучити, дати їм місце для проживання. Буде багато моментів на шляху нового навчання і здобуття досвіду, минулих звичних дій. Тому, як і раніше, стоятиме питання про емоції, які ми автоматично «проковтнули», і як зробити так, щоб вони нам не зашкодили, вилившись усередину, а не назовні.

Щоб проілюструвати це, звернемось до досвіду деяких автомобілістів. Дбаючи про машину, вони міняють мастило кожні 5−10 тис. км пробігу. І роблять це для того, щоб видалити нагар, який утворюється в результаті роботи двигуна внутрішнього згоряння. Якщо застосувати цю метафору до нашого організму, то непрожиті емоції залишають такий же «нагар», якого краще позбутися. Яким чином це зробити?

У нашому організмі, як ми говорили раніше, є чудовий ресурс, і ось зараз ми ним скористаємося. Наші надниркові залози виробляють адреналін. Саме він нам і потрібен, щоб вимивати «нагар» із непрожитих емоційних сплесків. Найпростіший спосіб отримати адреналін — це поринути в свій страх. Якщо ви боїтеся висоти, то раз на місяць стрибайте з парашутом або літайте в аеротрубі, і ваш організм скаже вам велике спасибі за турботу. Якщо боїтеся глибини — пірнайте з аквалангом і т. д., принцип, здається, зрозумілий.

Крок № 5 — це турбота про свій організм. Відчуй свій страх — саме він буде ключем до позбування застарілих і спресованих емоцій. І пам'ятай: піклуючись про себе, ти реально рятуєш світ від насильства.

Підготовлено за матеріалами https://delovoymir.biz