Шлях будь-якого керівника — це шлях освоєння інструментів управління. Їх є чимало. Навіть найдосвідченішим управлінцям варто час від часу переглядати свій багаж, освоювати нові грані й поліпшувати майстерність. І, що найголовніше, — застосовувати інструменти усвідомлено, а не автоматично.

Сьогодні ми розглянемо такий інструмент, як стиль управління. Що це? Стиль управління — сукупність найбільш характерних і сталих прийомів, що використовуються в процесі управлінської діяльності.

До класичних стилів управління відносять:

• авторитарний;
• ліберальний;
• демократичний.

У багатьох статтях можна прочитати, що стиль — це мало не вроджена якість і змінити його неможливо. Практика свідчить, що це не так. По-перше, з досвідом керівник може неусвідомлено змінити стиль управління. Зазвичай починають з авторитарного, щоб заробити авторитет, утримати дисципліну, утвердитися в позиції начальника. Потім переходять на демократичний, а згодом і зовсім «відпускають» ситуацію, створивши систему управління і привчивши співробітників до самостійності й відповідальності. По-друге, багато хто з часом приходить до висновку: не можна працювати в одному стилі. Управлінець, що працює в одному стилі, передбачуваний, а значить, керований. Адже управління — процес обопільний, і часто незрозуміло, хто ким усе-таки керує.

До того ж, працювати в різних стилях цікаво. Не вийшло чогось досягти по-хорошому, можна «натиснути». Інколи можна, навпаки, «послабити віжки». Вміти використовувати стиль як інструмент — це вже майстерність!

Стилі управління добре поєднуються з трьома ролями транзактного аналізу Еріка Берна (табл. 1).

Таблиця 1. Стилі управління залежно від ролей концепції транзактного аналізу

Авторитарний стиль

Для нього характерні висока вимогливість, дисципліна, єдиноначальність, особистий контроль, жорсткість, категоричність. Керівник — авторитет, а співробітники — лише гвинтики в механізмі. Начальник зосереджений більше на роботі, при цьому частково або й повністю нехтує людьми. За формою управління — це скоріше накази і вимоги, безкомпромісний тиск на людей, примус.

Батько — це той, кого поважають і слухаються, він авторитет. Позиція зверху, що не припускає іншої думки. Керівник у цій ролі перебуває в постійній напрузі, але при цьому справа робиться.

Такий стиль дуже потрібен керівникові, якому важко даються інші стилі. Часто його використовують молоді й не впевнені в собі люди, які бояться втратити (або не здобути) авторитет.

Демократичний стиль

Його основні ознаки: рівність, свобода вибору, колективне прийняття рішень, відсутність будь-якого тиску. Всі відносини будуються на домовленостях, обговоренні, особистому інтересі всіх сторін. За формою управління це пропозиції, компроміси, конвенції, побажання, гласність.

Роль дорослого передбачає рівність і повну відсутність маніпуляцій. Основна форма впливу — пропозиція. Варто розуміти, що коли ми людині щось пропонуємо, то вона має повне право нам відмовити.

На жаль, часто зустрічається таке явище, як псевдодемократія. І за ілюзією свободи стоїть той самий авторитаризм. «Моя команда на відмінно виконує мої накази», — каже топ-менеджер. Команда і бездоганність виконання наказів?! Дещо несумісні речі.

Ліберальний стиль

Він характеризується невтручанням у справи підлеглих, безініціативністю, очікуванням вказівок згори або від самих співробітників, боязню прийняття самостійних рішень, перекладанням справ на підлеглих. По суті, це управління без участі керівника. Працівники залишені самі на себе, доводиться розраховувати на їх дисциплінованість.

Роль дитини, яка повністю знімає з себе відповідальність і розважається, багатьом керівникам не притаманна. Вони вважають, що керувати в такому стилі просто блюзнірство. Але по-справжньому цей стиль можна відчути, коли керівник раптом захворіє. Перший день переживає, постійно телефонує, другий день чекає, що робота зупиниться або станеться щось непоправне. На третій день хвороби раптом розуміє, що все рухається своєю чергою. Нічого не сталося, не зламалося. Світ не рухнув. А прийшовши після хвороби, бачить, що багато цілей і завдань реалізовано краще, тому що комусь із співробітників довелося прийняти рішення. І воно виявилося вірним. А комусь довелося самостійно все реалізовувати за допомогою своєї ж стратегії.

Керівник, який прагне стати ефективнішим, повинен бачити переваги й недоліки кожного стилю. Вони перераховані в таблиці 2.

Таблиця 2. Переваги й недоліки різних стилів управління

Для кращого використання описуваного інструменту управління варто також розібратися зі ставленням і значенням для співробітників того чи іншого стилю. Потрібно розуміти, що ваші працівники іноді навіть провокують вас управляти в певному стилі. Наприклад, підлеглий викликає вас на конфлікт, змушуючи стати авторитарним диктатором, а потім цим же вам докоряє. Мовляв, нав'язуєте думку, не даєте розвиватися. Або, навпаки, вимагає повної свободи («Ви мені тільки термін скажіть і дайте повну свободу, я все зроблю»), провалює проект, а потім скидає відповідальність на вас («Ви ж керівник, от і вирішуйте»).

Загалом стиль може бути для співробітника КОРИСНИМ (розвиває, чомусь вчить, дає максимум можливостей), ЗРУЧНИМ (питання звички, або при цьому стилі він докладає мінімум зусиль) або ВИГІДНИМ (коли він використовує маніпуляцію і найчастіше, як сказано вище, провокує, хай навіть і неусвідомлено, керівника на певний стиль управління).

Таблиця 3. Підлеглі і стиль управління

Можливо, досвідчені управлінці побачать і інші вигоди, зручності й користь. Чудово! Давайте досліджувати цей інструмент разом. Викладена вище класична методика хороша, але це суто особиста думка автора. Звісно, у кожного керівника є ще свій індивідуальний, неповторний стиль управління. Він базується на сильних сторонах особистості, що підходить тільки їй, змодельований нею і тільки під неї. Він, відповідно, і є найефективнішим.

Ось невеликий перелік того, що впливає на особистий стиль управління: вік, стать, освіта, місце народження і проживання, виховання, риси характеру, цінності й цілі, захоплення, досвід, знання і навички. І в рамках цього стилю може бути безліч варіантів поведінки, реагування і можливостей керувати. Усвідомлення й розуміння себе і свого стилю — також чудовий шлях до ефективного управління.

Підсумовуючи, варто сказати: стиль управління — комплексний і дуже дієвий інструмент. Але лише тоді, коли застосовується усвідомлено й цілеспрямовано. І це залежить від ситуації, типів співробітників і навіть етапів розвитку компанії. Майстерне володіння інструментами управління не настає відразу, на будь-який з них потрібно налаштуватись, освоїти його, спробувати в різних умовах. Тоді управління буде приносити не тільки результати, а й задоволення!

Підготовлено за статтею Ольги Поліщук

«Стилі управління як інструмент керівника»,

джерело: http://www.e-xecutive.ru/