Другий рік поспіль компанія «Пьотінгер Україна» разом з Асоціацією виробників молока проводять конкурс на кращий люцерновий силос — і другий рік поспіль найвищу оцінку та відзнаки отримує команда агрофірми «Маяк», що в Золотоніському районі на Черкащині. Високі стандарти якості, і не тільки в кормовиробництві, тут давно стали нормою життя. Простота, ефективність і технологічність — основні принципи виробництва. А ще — відкритість для колег і громади. Досвідом роботи ділиться заступник директора господарства Олексій Васильченко.

— Олексію Миколайовичу, початок вашого трудового шляху збігається з переходом молочного комплексу агрофірми «Маяк» на сучасні технології виробництва молока?

— Все почалося дещо раніше. Безприв’язне утримання телиць і бичків на відгодівлі практикуємо ще з 2000 року. Будівництво доїльного блоку з установкою «паралель» 2×16 і реконструкцію приміщень для корів почали у 2003-му. Ми були одними з перших в Україні, хто відважився на такий радикальний крок.

Ініціатором змін був мій батько. Він побував на багатьох фермах у Західній Європі, але останнім аргументом стала Білорусія. Північні сусіди в технологіях виробництва молока на той час стояли на порядок вище за нас, хоча після розпаду СРСР ми були в рівних умовах.

Перехід на нову технологію давався непросто. В Україні крім «Агро-Союзу» повчитись не було в кого, інформації не вистачало. Коли я після завершення навчання у 2007-му прийшов працювати в господарство, в залі доїлося 500 корів. Решту на інших майданчиках доїли в молокопровід або у відра. Згодом усіх тварин перевели на безприв’язне утримання й зосередили на одному комплексі, навчилися працювати з худобою і людьми. Сьогодні маємо 1000 корів, виробляємо 29 тонн молока на день.

Можна багато міркувати, чого ми почали розвивати молочний напрям — головне не це. Суть у тому, що будь-яке виробництво має бути бізнесом. Бавитись із фермою, а заробляти на чомусь іншому — цей варіант уже не проходить. По-моєму, таких підприємств в Україні вже й не залишилось.

Щоб заробляти гроші, виробництво має бути ефективним. Для цього треба підвищувати ефективність робочого місця. Без упровадження нових технологій, які потребують значних інвестицій, цього не зробиш. На машини перекладається дедалі більше тяжкої, монотонної і брудної роботи. Кількість людей на фермі скорочується, але водночас зростають і вимоги до їх підготовки, бо на них покладається більша відповідальність. А кваліфікований працівник має отримувати гідну зарплату. Щоб її платити, ферма має заробляти. Все взаємопов'язано, і в цьому сенсі ми поступили правильно.

— Змінилася ферма, змінилися й ви. Зараз зробили б щось по-іншому?

— Так, тому й плануємо нову ферму. П'ятнадцять років тому в ключкові корівники ми «впхали» технологію безприв’язного утримання. Чи варто це робити зараз? Ні, безперспективна справа. Ключковики — стримувальний фактор продуктивності.

Ми не можемо створити максимально комфортні умови для тварин, від цього вони більше хворіють і більше вибракування. Установили вентилятори, але високопродуктивна корова не отримує стільки свіжого повітря, скільки необхідно. Не можу зараз у цифрах сказати, наскільки це впливає на корову, але втрачаємо.

Зауважу, я відвідав багато українських господарств, які пішли шляхом реконструкції, і розумію, що ми зробили мало помилок. Їх могло бути більше. Головне, що ми не обмежили корову і завдяки цьому сьогодні вона дає 29−31 л молока на день. Багато це чи мало, то вже інше питання.

На початку 2000-их був повний застій. Реконструкцію робили господарчим способом. Не виходили за межі приміщень, бо не було коштів ні на проект, ні на матеріали. Що заробляли, те й вкладали у комплекс. Але завдяки тим змінам ми досягли того, що маємо.

Зараз усе по-іншому. Чи варто економити на будівництві пару мільйонів і ліпити щось у старому приміщенні? Ні, краще все розвалити і зробити одразу так, як треба.

Що стосується доїльної зали, то вибір був правильний — йдеться не про торгову марку, а про комплектацію. Обладнання капітальне, надійне, 15 років працює цілодобово.

Нині, коли ми стоїмо на порозі будівництва нового комплексу, зі свого попереднього досвіду роблю такий висновок: обладнання має бути просте (не дешеве!), ефективне і технологічне.

І ще я б сказав так: обираючи обладнання чи технологію, не під людей треба підлаштовуватись, а під корову, якщо хочеш доїти молоко. Маєш проблему з людьми — не заводь корів.

— Наскільки гостро стоїть кадрове питання у вас?

— Сьогодні справді є проблема з кадрами. Всі хочуть здобувати вищу освіту, навіть готові працювати в аграрній сфері, але не на виробництві. А хто буде на тракторі їздити? Хто буде корову годувати і доїти? Тому треба створювати сучасні робочі місця, щоб працювати в сільському господарстві було модно і престижно. Також треба міняти ставлення до самої ферми і психологію людей. А починати треба зі школи.

Тому ми вже давно відкриті. Проводимо екскурсії для дітей, організовуємо різні, так би мовити, тематичні розваги, наприклад, кукурудзяний і солом’яний лабіринти, катання на квадроциклах.

Зовсім нещодавно запустили канал на You Tube «Агросфера», щоб більше розповісти про сучасне аграрне виробництво. Цікава подача інформації, сучасна музика, техніка, драйв. Роблять відео такі ж фермери, як і я. Командою їдемо на господарства, розмовляємо з власниками і працівниками про ті само проблеми, що й у нас. Я себе теж спробував у ролі ведучого. Ми завжди називаємо вартість техніки і обладнання, щоб школяр, який дивитиметься, розумів: не буде, як раніше, — не вчитимешся, то підеш на ферму. Навпаки, не будеш учитися — на ферму не візьмуть і за кермо трактора не посадять.

Хіба сьогодні нема такого, що автопарк у господарстві хороший, а дорога техніка простоює, бо нема кому на ній працювати?

Щоб ростити собі кадри й іншим допомагати, хочемо в себе на підприємстві відкрити школу для підвищення кваліфікації працівників ферм: 2−3 місяці практичної підготовки. Трактористові потрібна не вища матерія, а розуміння, чого від тебе хочуть, і впевненість, як це правильно зробити.

Взагалі кадрове питання найскладніше і неоднозначне. Мені подобається вислів «незамінних людей немає, є люди, яких важко знайти». Я керуюсь цим принципом у своїй роботі і «прищеплюю» його всім, хто працює поруч. Не треба корону на голову надягати. Як тільки в когось з’являються перші симптоми зіркової хвороби — руку потиснув і попрощався, бо то глухий кут: людина не розвивається і від того страждатиме все виробництво.

Є така річ, яка рухає економіку, — конкуренція. Чому ми відкриті, розказуємо і показуємо? Так, я витратив час і гроші, роками збирав інформацію, спробував і в мене вийшло, а тепер я готовий ділитись знаннями і досвідом з іншими. Чому? Тому що людина, яка породжує конкурента, себе змушує розвиватись, рухатись, тобі самому стає цікавіше.

Те ж саме стосується і спеціалістів у господарстві. Бувало приходить працювати молода людина (неважливо, це агроном, інженер, водій чи тракторист), досвідченіші бачать, що метикувата й енергійна, і вже думають: треба здихатись, бо конкурент. Раз-два крила обрубали, наговорили казна-чого — і людина пішла, а ті раді, що конкуренції позбулись. Це неправильний підхід.

Розвивайся, вчи іншого, ділись інформацією, завдяки цьому і сам ростимеш — цю думку теж треба ще зі шкільної лави в голову закладати.

Мені дуже приємно, коли хтось приїхав до нас і навчився. Я тільки радий, що допоміг. Нехай людина доїть і заробляє, а от скільки, то вже мене не стосується, бо звик рахувати тільки своє.

А з тим, скільки доїти, справа проста: вклади більше в корову — отримаєш більше молока. Головне — чітко бачити мету, ставити зрозумілі завдання і розгледіти фактори, які тебе стримують, бо на прив’язі це одне, на безприв’язі інше, і в кожного своє.

Корові до того всього байдуже. Вона повинна вчасно поїсти, віддати молоко і щороку народити теля. Досягти цього можна різними способами, і всі вони мають право на життя. Хочеш — інвестуй у техніку та обладнання. Можеш контролювати велику кількість людей на фермі — будь ласка.

— Якою буде нова ферма?

— Що потрібно для успіху в молочній справі?

— Наскільки прибутковість молочного бізнесу прив’язана до якості основних кормів?

— За якими критеріями підбирають техніку для заготівлі кормів?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 2 (45), квітень 2018