— Що надихнуло вас розпочати молочний бізнес?

— Мене надихнуло моє дитинство. У нас в сім'ї була своя корова-годувальниця, тому ще змалечку знав, що значить тримати корову й не уявляв життя нашого села без ВРХ, бо дуже люблю цих тварин. Як результат, вже 22 роки очолюю молочне господарство.

— З якими проблемами зіткнулись після початку бойових дій?

— Проблем з’явилось багато. Нікуди було здавати молоко, тому ми його просто виливали. Зараз питання збуту вирішене, але невирішеною лишається проблема ціни на молоко. В нас вона на 80 копійок нижча, ніж наприклад у Полтавській, Вінницькій та Кіровоградській областях. «Ви у зоні АТО», — отакі аргументи звучать, коли ми намагаємось дізнатись, чому занижують ціну на наше молоко.

— Як далеко ви знаходитесь від зони бойових дій? Чи впливають вони на вашу роботу?

— Бойові дії прямо на роботу ферми не впливають. Відстань від Маріїнки до нашого села 30 кілометрів. З такої відстані лиш чути постріли. У нас люди вже до них звикли й більше не звертають на це уваги. На продуктивність початок бойових дій теж не вплинув. З початку війни наш надій становив 6 000 л на дійну корову, зараз доємо 8 000 літрів. Крім того, збільшився приріст бичків. Потенціал нашої худоби ми використовуємо максимально.

— Чи відчуваєте кадровий голод?

— Звісно. Особливо гостро відчуваємо кадрову проблему в доярках. Взагалі село переживає не кращі часи. Рівень смертності перевищує рівень народжуваності. Крім того, населення продовжує виїжджати до Росії, Угорщини, Румунії, Чехії та Польщі. З нашого села на моєму господарстві працює всього 40 чоловік, решту 110 людей на ферму доводиться наймати й привозити з ближніх населених пунктів.

— Чим мотивуєте людей працювати на вашій фермі?

— Мотивуємо вчасною виплатою заробітної плати. Якщо завтра я не заплачу людям за роботу, то через два місяці тут зовсім ніхто не залишиться. Крім того, ми даємо безвідсоткову позику у межах 5−10 тисяч з виплатою упродовж року, за якою звертаються в середньому 40 чоловік на рік.

— Як оцінюєте підтримку з боку держави?

— Галузь молочного скотарства не можливо розвивати без державної підтримки. У Європі кожен фермер відчуває підтримку з боку держави, а у нас забрали все, що можна було забрати. Фактична допомога, яку нам дали, становить 1 500 гривень на дійну корову. Смішно, бо утримуючи 400 корів, дотація рівна 600 тисячам. Ми таку суму в місяць витрачаємо тільки на закупівлю соєвого шроту та добавок. А за які кошти можна закупити решту? Якщо рівень дотації не повернеться на рівень 2017 року, молочне скотарство не зможе далі функціонувати. У нас в районі сьогодні налічується 1 300 голів дійного стада, це кількість, яка раніше була у кожному господарстві Донецької області, а сьогодні це показник цілого району. Ми любимо нашу худобу, корів, але у нас зв’язані руки без державної підтримки та втручання антимонопольного комітету на діяльність деяких молочних заводів, які своєю діяльністю знищують тваринництво.

— Ви згадували про власну переробку. Як давно й чому вона перестала функціонувати?

— Наша переробна станція закрилась рік тому у зв’язку з тим, що не було можливості реалізувати свою продукцію протягом 3−4 днів, а для того, щоб модернізувати підприємство бракувало коштів. Також на наше рішення вплинула проблема браку кадрів і віддаленість ринку збуту. Раніше це був Донецьк, до якого від нас всього 40 км, а зараз потрібно рухатись в напрямку Запоріжжя, до якого 180 км. Різниця більш, ніж відчутна.

— Ви є одним із засновників Асоціації виробників молока. Як змінилось життя ферми після її створення?

— Змінилось в позитивному напрямку. Ми отримали консультаційний супровід, їздили в навчальні поїздки закордон, де ознайомлювались з новими технологіями, технікою, досвідом, побачили, як заготовлюються якісні корми. Саме під час таких поїздок я по-іншому подивився на роботу з ВРХ. АВМ — це велика школа, яка дає необхідні знання та безцінний досвід. З початком війни співпраця з асоціацією зменшила інтенсивність, проте ми знаємо, що в разі необхідності, АВМ завжди йде на зустріч і допомагає нам.

— Якими здобутками пишаєтесь?

— За останні 10 років ми максимально удосконалювали процес виробництва і на сьогоднішній день я дуже пишаюсь нашими успіхами. За 20 років моєї роботи ми збільшили надої в кілька разів. Далі вже працюємо над тим, щоб тримати рівень.

— Поділіться вашими планами на майбутнє.

— Важко прогнозувати майбутнє в таких умовах. Все, що залежить від нас, ми зробили, але якщо немає ціни на молоко — це крах для галузі. Мені шкода, що на наш край випали такі незгоди, природа не сприяє вирощуванню через відсутність дощів та засушливе літо. Мені здається, що міністри не знають, яка справжня ситуація на Донбасі. Від замовчувань на рівні влади страждають люди, які працюють у тваринництві. Але ми не опускаємо руки й сподіваємось, що після виборів нового Президента та зміни членів Верховної Ради прийдуть кращі часи.

Детальніше інтерв'ю з Віктором Гречуком читайте в журналі «Молоко і ферма» № 6 (49), грудень 2018.

Перейняти досвід ведення господарства можна буде на ХІІ Міжнародному молочному конгресі — ключовій події молочної галузі України, який об'єднає понад 1 500 учасників молочного бізнесу, серед яких власники провідних молочних господарств, спеціалісти, ветеринари, технологи, менеджери, експерти галузі, представники влади, посольств, міжнародних організацій, фінансових установ, комерційних компаній, ЗМІ і багато інших.

avm-ua