Про це розповідає Хорст Ауербах, International Silage Consultancy (Німеччина).

Підступні вороги Мікотоксини — продукти метаболізму цвілевих грибів. Відомо понад 400 видів хімічно відмінних мікотоксинів, з яких невелика кількість науково досліджена. Більшість видів ще навіть не привернула увагу науковців.

Один вид грибів може виробляти кілька мікотоксинів, так само як і кілька видів можуть виробляти той самий мікотоксин. Мікотоксини справляють різний вплив на тварину: гепатотоксичний, нефротоксичний, нейротоксичний, імунодепресивний, канцерогенний, репротоксичний, мутагенний. Неможливо спрогнозувати, як певний мікотоксин вплине на корову. Встановлення зв’язку між симптомами хвороби та мікотоксинами ускладнюється тим, що деякі взаємодіють із рослинними сполуками, завдяки чому маскуються і стають непомітними. В силосі завжди зустрічається мікотоксиновий «коктейль», дія якого маловідома.

Ріст плісняви та виробництво мікотоксинів пов’язані з екстремальними температурними факторами (вони спричиняють стрес у рослин або надлишкову гідратацію під час зберігання), неналежною практикою зберігання, низькою якістю кормів та порушеннями умов годівлі.

Умови навколишнього середовища—тепло, вода та комахи—створюють сприятливі умови для ураження рослин мікотоксинами в полі. Після збору врожаю на його забрудненість мікотоксинами в основному впливають температура, вміст вологи та активність комах. Цвілеві гриби ростуть при температурі 10−40 °C, рН 4−8 і рівноважній відносній вологості понад 70%. У результаті підвищеної респіраторної активності силос нагрівається, що може призвести до розвитку інших цвілевих грибів, особливо термофільних.

Дріжджі потребують вільної води для росту, а пліснява може рости на сухій поверхні. На сухих кормах цвілеві гриби розвиваються при вологості понад 12−13%, в соковитих їм потрібен кисень і певний рівень pH. Оскільки більшість цвілевих грибів аеробні, високий уміст вологи, що витісняє кисень, здатний запобігти росту плісняви.

Цвілеві гриби умовно (з практичної, а не наукової точки зору) класифікують на польові та сховищні. Цей розподіл важливий, адже різні види цвілі на тлі різних сільськогосподарських факторів впливають на рівень мікотоксинів у кормі. Загалом цвілеві гриби можуть рости і продукувати мікотоксини до і після скошування, під час зберігання, транспортування, переробки або годівлі.

Слід зазначити, що з усього різноманіття плісняви на культурі лише обмежена кількість виживає в процесі ферментації. Вони не адаптовані до анаеробних умов існування, низького рівня рН та боротьби з іншими мікроорганізмами в силосі.

У полі. Тут кормові культури переважно забруднені грибками роду Fusarium. Серед найвідоміших та найбільш вивчених мікотоксинів, які вони продукують, трихотецени, зеараленон, фумонізини й афлатоксини. Наявність або відсутність цвілевих грибів не вказує на наявність або відсутність мікотоксинів. Сприятливі умови для росту цвілевих грибів не завжди оптимальні для утворення мікотоксинів. Фузаріозні гриби не можуть існувати в кислотних та анаеробних умовах силосу і, як правило, менше розповсюджені порівняно з видами Aspergillus, Penicillium чи Monascus. Однак кілька дослідів показали розвиток мікотоксинів цвілевих грибів Fusarium. Наприклад, дослідження в Італії, під час якого виявили високу концентрацію зеараленону в зіпсованих киснем зовнішніх шарах кукурудзяного силосу. Концентрація в цих ділянках була до сорока разів вищою, ніж у незіпсованих усередині силосованої маси (Cavallarin et al., 2004).

Гриби Aspergillus ростуть переважно в умовах високих температур.

Тому Aspergillus flavus та їх вторинні метаболіти афлатоксини часто уражають кукурудзу, яку вирощують в регіонах зі спекотним кліматом. Рівень ураження афлатоксинами зростає після пошкодження культури шкідником до або після скошування.

У силососховищі. Більшість цвілевих грибів не росте в герметично накритій масі. Однак на практиці в силосі неможливо створити стабільні анаеробні умови. Крім того, потрапляння кисню в корм неминуче після відкриття ями для виїмки корму.

Цвілеві гриби з роду Penicillium ростуть при відносно низькій водній активності, низьких температурах і низькому pH, тому їх відносять до силосної групи. Penicillium roqueforti здатний виробляти такі вторинні метаболіти, як рокфортин С, пеніцилову кислоту, патулін, PR-токсин і мікофенолову кислоту. В силоcі часто виявляють рокфортин С, проте мало відомо про решту мікотоксинів, особливо про мікофенолову кислоту. Це слабка органічна кислота з протигрибковою, антибактеріальною і противірусною дією. Також має імуносупресивні властивості. Під час трансплантації органів людині вводять цю кислоту, щоб послабити імунітет і уникнути реакції відторгнення трансплантату.

Дослідження ураженого плісеневими грибами й мікотоксинами силосу в Німеччині, Ірландії, Франції, Бельгії та Канаді підтверджують, що найчастіше зустрічаються види роду Penicillium. Результати, подані в таблиці нижче, показують високий рівень розповсюдження Penicillium roqueforti в зразках силосу, відібраних на фермах Північної Німеччини. Частота випадків уражених зразків не була істотно пов’язана з типом силосу або випадками, коли ураження пліснявою було візуально помітне.

Типова мікрофлора в силосах Північної Німеччини

Повна версія статті опублікована в журналі «Молоко і ферма» №2, квітень 2020.

Замовити номер можна в друкованому або електронному форматі.

Контакти: molokoiferma@dykun.com.ua або +38 (067) 236-01-67