«Мені легше було випробовувати бойові літаки, ніж працювати, як тепер»
Андрієвський Михайло Володимирович, генеральний директор ТОВ «Крок-УкрЗалізБуд»
Після закінчення Вольського військового авіаційного училища служив льотчиком-випробувачем. Після виходу у відставку в званні підполковника створив компанію "Крок-УкрЗаліз Буд" пробувати себе в сільськогосподарському виробництві. Водночас продовжує будувати — тільки тепер молочні ферми.
Життя — як книга. Сьогодні одна сторінка, завтра — наступна. Сюжет повісті про життя Михайла Андрієвського розгортається навколо двох господарств. Довести всім і, в першу чергу собі, що молочний бізнес, як і сільське господарство загалом, може вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, стало справою його життя і честі. Військова дисциплінованість, вольовий характер та працьовитість допомогли зробити, здавалося б, неможливе...
— Михайле Володимировичу, що спонукало корінного киянина, льотчика-випробувача, хоч і у відставці, взятися за розбудову сільського господарства?
— Я віддав військовій справі тридцять два роки. Звик до порядку й дисципліни. Завжди багато працював. Коли настав час попрощатись із військовою службою, розумів, що вдома без роботи сидіти не зможу. З огляду на те, що останні роки в армії займався будівництвом, вирішив і в цивільному житті це продовжити. Створив будівельну компанію. Однак перспектив для росту було мало. Ніша спорудження житла була зайнята. Тому вирішив піти туди, де все тільки починалось і потребувало розвитку. Дуже вдячний своїй родині, що зрозуміла й підтримала мене.
— Якими були перші кроки?
— У Прилуцькому районі Чернігівської області ми почали працювати 2000-го. Перші гектари землі отримали в селі Мазки. Це були не найкращі роки для сільського господарства. Поля майже десять років ніхто не обробляв. Тому в першу чергу треба було «піднімати цілину», а найменшого уявлення, як це робити та з чого починати, не було. Тодішній голова адміністрації Прилуцького району Володимир Старостишин допоміг розробити стратегію. Крім відродження землі, він запропонував відновити роботу комбікормового заводу, який був на межі банкрутства. Вже потім узялися за стареньку ферму, де було 600 свиней та 160 голодних дійних корів.
Перші два роки стали часом навчання й набуття першого досвіду. Я об’їхав майже всю Україну, чимало подорожував і за кордоном. Все у пошуках ідей. Працювали збитково, але то була справжня школа виживання. Згодом справи пішли на краще.
Ми розвивали всі напрямки сільськогосподарського виробництва. Та коли ринок свинини почало лихоманити, вирішили переорієнтуватись на молоко. Попит на сировину, особливо якісну, зростав. Тоді ми порахували, що коли почнемо інвестувати в цю галузь без зволікань, іншим наздогнати нас уже буде складно.
Період кризи, а це вже був 2008-й рік, використали на свою користь — будувалися за рахунок дешевих матеріалів та послуг. Як тільки спорудили перший корівник у Білорічиці, одразу захотілося продовжити. Я люблю будувати, все життя цим займаюся. Намагаємось переорієнтовуватись на нові технології, а гроші, які заробляємо, одразу вкладаємо у виробництво. Усе, що будуємо, компактне, комфортне для тварин і зручне для людей.
За роки роботи переконався, що до аграрного бізнесу потрібно підходити комплексно. Тобто, маючи землю, треба займатися тваринництвом, а ще треба мати власну переробку. У цьому є переваги, особливо в українських економічних реаліях.
— Чи мають проблеми зі збутом молока?
— Що заважає розвивати бізнес? Що допомагає?
— Які найближчі плани?
Відповіді на ці та інші питання читайте у журналі «Молоко і ферма» № 6 (19), грудень 2013