Дедалі більше українських сільськогосподарських виробників вкладають кошти у розвиток молочного скотарства — будують або реконструюють корівники, устатковують їх сучасним обладнанням, споруджують молочні блоки, купують нетелей в Україні і за кордоном. Зазнає змін сама філософія виробництва молока. Яким бачать майбутнє українські молочарі і що їх наразі найбільше непокоїть? Про це розповів Сергій Петрович Іващук, заступник генерального директора ТОВ НВ «Агрофірма „Перлина Поділля“». Нині на підприємстві утримують 400 корів безприв’язним способом. У 2011-му році середній надій на корову склав 5500 кг молока, вміст білку — 3,0%, вміст жиру — 3,5%.

— Сергію Петровичу, ваше господарство інтенсивно розбудовує молочний напрям виробництва, що спонукає до цього?

— Не відкрию секрет, якщо одразу скажу, що в Україні бракує якісного молока. Наші співвітчизники мало споживають молочних продуктів, на їхніх столах все більше дешевих і не завжди корисних замінників цінного продукту. А хочеться, щоб усе було навпаки. Для цього й потрібно розвивати молочне скотарство. Зрозуміло, що це корисна справа, однак молочарство ще й та галузь, де можна досягти не тільки хороших виробничих показників, а й фінансових результатів. Також це і добре оплачувана робота для багатьох людей. Недарма держава виділяє виробництво молока як одну з пріоритетних галузей розвитку аграрного сектору.

— Зовсім нещодавно ваше господарство приєдналось до Асоціації виробників молока України. Як це позначилось на вашій роботі?

— Вступ до АВМ дав нам гарний поштовх до усвідомлення того, що можна розвиватись і добиватись чудових результатів. Упродовж наступних двох-трьох років плануємо збільшити дійне стадо до 1500 голів. За рахунок власного ремонтного молодняку досягти такої кількості ми не зможемо, тому закуповуємо теличок та нетелей на українських племрепродукторах і за кордоном. За порадою консультантів АВМ купуємо теличок в населення, але в дуже ранньому віці, щоб правильно їх виростити.

Окрім вже реконструйованих корівників і двох доїльних залів (2×12) найближчим часом почнуть працювати ще кілька. А наступного року плануємо розпочати спорудження нової ферми на 500 голів.

Ми докладаємо максимум зусиль, щоб збільшити виробництво молока і при цьому досягти його найкращої якості. Якість — це наша основна мета. На сьогоднішній день ми щоденно здаємо на переробку 6 тонн молока найвищого ґатунку, з часом плануємо вийти на рубіж 30 тонн.

— Як складаються стосунки з переробниками?

— Ми здаємо молоко на ЗАТ «Галичина». Там залюбки приймають нашу сировину, бо вона якісна. Але ж розумієте, в стосунках виробника з переробником завжди існувала дилема: виробник хоче продати молоко якомога дорожче, а переробник — купити його якомога дешевше. Нині ми отримуємо 3 грн. за1 лмолока. Це мало, якщо порівняти з закупівельною ціною від інших переробних компаній. Але не про ціну зараз мова. Найбільшою проблемою нині є те, що переробник невчасно розраховується за здану нами сировину. Виплати затримують на два-три місяці. Саме це зв’язує нас по руках і ногах. Ми не можемо спланувати свій бюджет, взяти кредит чи залучити інвесторів. Інколи навіть маємо проблеми з тим, щоб вчасно розрахуватись із працівниками ферми.

І тоді постає логічне запитання: чому компанія, яка декларує мільйонні доходи і оборот, вчасно не розраховується з виробниками за здане молоко? Розмірковуючи про стосунки виробника і переробника, дуже хотілося б, щоб було більше розуміння і підтримки — одну справу робимо. Для того щоб мати достатньо якісної сировини для переробки і без перебоїв, ми, виробники, маємо вчасно інвестувати у корову, її корми, комфорт, відтворення.

Також хотілося б визначеності з ціною на сировину. Упродовж року вона дуже коливається. Якби такі коливання не перевищували10-15%,було б чудово. Ми могли б чітко контролювати виробництво і планувати розвиток підприємства, планувати надходження та видатки, купувати корми.

Маємо великі сподівання, що Асоціація виробників молока України та Спілка переробних підприємств зможуть дійти домовленості у вирішенні цього болючого для нас питання.

— Сергію Петровичу, чи можуть виробники молока, які інтенсивно розвиваються, розраховувати на державну допомогу?

У нашій державі, як на мене, розроблені гарні програми підтримки виробників молока. Наприклад, цього року ми вже отримали державну компенсацію за нетелей, закуплених за кордоном. Сподіваємось на компенсацію витрат на реконструювання корівників. На жаль, деякі програми підтримки молочної галузі через брак коштів так і залишаються лише деклараціями на папері. Нехай би їх було менше, головне, щоб вони діяли.