Молоко на корову і гектар

Під час одного з досліджень, яке проходило в Новій Зеландії, визначали залежність між надоєм на корову і кількістю молока, яку можна отримати з гектара пасовищ. Результати відображено на графіку 1. Вони доволі прості й цікаві: молочна продуктивність корів може бути нижчою, але якщо при цьому з одного гектара годується більше тварин, то загальний вихід молока на 1 га буде значно більшим. Однак у цьому дослідженні варто звернути увагу не на основний висновок, а на незначний на перший погляд момент — воно стартує із найнижчого показника 2,2 корови/га. Ми ж звикли за орієнтир брати одну корову на гектар.

Графік 1. Ефективність використання землі під кормовиробництво

*У перерахунку на молоко з умістом жиру 4%, білка — 3,3%.

Джерело: MacDonald et al., 2008.

Що ж нам заважає виростити на одному гектарі корм для 2,2 корови? В українського фермера знайдеться низка пояснень, чому це неможливо: недостатньо опадів, невчасні дощі, слабка вегетація, відсутність зрошування тощо.

Подивімося на супутникове фото 1, де зображено територію на кордоні між Казахстаном та Китаєм.

Фото 1. Прикордонні території між Казахстаном і Китаєм.

У Казахстані запевняють, що мало дощів і клімат несприятливий, китайці натомість перетворюють пустелю на зелені поля. Тому давайте думати конструктивно і звертати увагу на фактори, на які можемо впливати у кормовиробництві. Йтиметься про королеву кормових культур — люцерну.

Тут не обійтись без ремарки. Останнім часом доводиться чути від аграріїв, що через погодні умови люцерна відживає своє, і її терміново потрібно замінювати на інші кормові культури. Може, не варто поспішати? Перехід на інші культури означає нові виклики, бо маємо недостатньо досвіду їх вирощування для отримання максимально якісного та поживного корму. Це означає, що знов будуть проблеми і знов шукатимемо альтернативу.

Вкотре про технологію вирощування

З одного боку, про технологію вирощування люцерни вже сказано й написано чимало. З другого — це прерогатива агрономів. Однак у будь-якому разі варто зупинитися на основних моментах, щоб контролювати їх виконання у господарстві.

Інокуляція. Всі звикли, що хорошого урожаю сої не отримати без інокулянтів. Люцерна така ж само бобова культура. Якщо хочемо мати велику вегетативну масу, мусимо вкладати кошти в азотовмісні добрива й підживлювати культуру, або використовувати безкоштовний азот із атмосфери. Проте досвід застосування азотфіксуючих бактерій в Україні незначний.

Норма та глибина сівби. Отримати достатню кількість стебел на метр квадратний можна двома шляхами: активним кущенням або більшою нормою висіву. Інтенсивність кущення напряму залежить від забезпеченості вологою. В Німеччині (тій її частині, де вирощування люцерни практикують) висівають 10−12 кг/га. В Австрії опадів менше, тут сіють 16−18 кг/га. В Україні опадів ще менше. Є багато вітчизняних господарств із позитивним досвідом сівби люцерни з нормою 32−35 кг/га. Така люцерна більше спирається на сусідній рядок, має тонше стебло і більше листочків, а також кращу перетравність та більший вміст протеїну.

Щоб зменшити негативний вплив загущення, варто обирати сівалки з якомога меншим міжряддям. Оптимальна глибина висіву 1,5 см. При цьому все насіння повинно лежати глибше сантиметра і мати доступ до вологи. При сівбі люцерни критично важливим є дотримання глибини. Зверніть увагу на можливість сівалки копіювати поверхню.

Нині чимало господарств використовують покривний висів люцерни, але здебільшого невиправдано. Поле марно простоює цілий сезон. На перших порах покривна культура пригнічує люцерну. Після скошування покривної культури люцерна починає розвиток — і тут, як правило, починається посуха, а там невдовзі осінь і припинення вегетації. При покривній сівбі хороший урожай люцерни можна взяти хіба наступного літа. Кращим варіантом міг би бути літній висів (при наявності вологи). Така люцерна до осені гарно вкоріниться. І наступної весни ви вже матимете повноцінний перший укіс.

Продумана система підживлення (з розрахунком на врожайність і винос поживних елементів культурою). Усі знають, як правильно підживлювати кукурудзу, адже кукурудза — це зерно і, відповідно, гроші. Кожен агроном може написати грубезні томи про те, як правильно її підживлювати. Коли йдеться про люцерну, то в крайньому разі дотримуються так званого залишкового принципу: що залишилось, висипають під люцерну, бо шкода викинути. Але це не вихід. Щоб отримати добрий урожай і одним гектаром вигодовувати кілька корів, повинна бути чітко налагоджена агрономічна система з вирощування кормових культур, включаючи депозитне і прикореневе удобрення та підживлення після укосу. Ефективно вирощені кормові культури дають кращу економіку, ніж зернова кукурудза.

Окрім підживлення, в господарстві має бути система хімічного захисту люцерни від хвороб, шкідників та бур’янів.

Балансування ґрунту за рН та мікроелементами. При підвищеній кислотності ґрунту (рН<5,5) люцерна росте погано, бульбочкові бактерії не оселяються на її корінні, пригнічується споживання мікро- та макроелементів. Поля, де заплановано висів люцерни і де нема оптимального рівня рН, варто вапнувати. Про те, що поля без органічного підживлення страждають на нестачу мікроелементів, знають усі. І зараз ми спостерігаємо бум мікродобрив в Україні. Однак аналізи ґрунтів у господарствах із тваринництвом показують дефіцит певних мікроелементів вже на другий-третій рік після внесення органіки. Саме нестача мікроелементів може бути причиною недоступності макроелементів.

У цілому варто зрозуміти, що люцерна — це чи не найбільш рентабельна культура на підприємстві, і ставлення до неї має бути відповідним. За оцінкою експертів, у технології вирощування кормових культур є значні резерви для вдосконалення — до 30%.

Втрати під час заготівлі

Скошування. Порівняймо дві фотографії. На фото 2 стерня кукурудзи на силос. Зверніть увагу на її пошкодження. Жатки нових силосозбиральних комбайнів обладнано спеціальною плющилкою, що ламає стерню. Це стимулює розвиток грибків та бактерій, які активізують процес її мінералізації.

Фото 2. Стерня кукурудзи на силос після силосозбирального комбайна, обладнаного спеціальною плющилкою.

На фото 3 стерня люцерни, але скошена косаркою з тупими ножами. Ефект той самий: пошкодження дернини активізує процес гниття. Як результат, від 10 до 15% люцерни не виживає. Помножмо цю цифру на три укоси за сезон — і ось вам від 30 до 45% втрат люцерни за рік тільки через те, що на косарці були тупі ножі. На місці люцерни виростуть грицики або кульбаба. Але ні з грициків, ні з кульбаби хорошого силосу не буде, а з гектара такого поля не прогодуєте й однієї корови.

Фото 3. Стерня люцерни, скошеної косаркою з тупими ножами. Як результат, від 10 до 15% люцерни не виживає.

Тому слід заздалегідь подбати про комплект ножів, а спеціаліст на полі повинен стежити за їх роботою. Як тільки з’являється рваний зріз, трактор потрібно зупинити та замінити ножі, що набагато дешевше, ніж на другий рік пересівати поле з люцерною.

Ворушіння і валкування. Як правило, ворушіння та валкування — найслабші ланки заготівлі. Щоб пришвидшити процес, збільшують швидкість техніки і, як наслідок, оббивають листочки. Максимальна швидкість — 8 км/год.

Розповім про досвід одного господарства. В них дуже хороша 8-метрова косарка, яка за прохід скошує 10 тонн зеленої маси. За нею йде маленька ворушилка. У господарстві вважають, що більшої не потрібно. Питання: як після косарки, що рухається зі швидкістю 16 км/год, може встигнути ворушилка, яка технологічно має рухатися зі швидкістю до 8 км/год. Усе, що вище цієї швидкості, — це оббиті листочки, а з ними і протеїн. Ворушилка та валкувач не повинні відставати від косарки. Щоб цього досягти, їх робоча ширина має бути в 2,5−3 рази більшою за робочу ширину косарки. Швидкість буде вдвічі менша, але продуктивність така ж. Тут маємо потенціал додаткових 5%, які можемо втратити через надмірну швидкість валкувача і ворушилки. Ці 5% найдорожчі — бо листочки є найціннішою частиною сінажу.

Збирання. Під час цього етапу заготівлі також частина корму може залишатися в полі. Втрати можуть сягати 5−15, а то й 25% (фото 4). Усе залежить від вологості маси, погоди та вибору технології. Знову втрачаємо найцінніше — листочки.

Фото 4. Втрати при неправильній технології збору можуть становити 5−15, а часом сягати навіть 25%.

Ущільнення ґрунту

Перший критерій, що визначає врожай другого укосу, — кількість опадів, але на них ми не можемо вплинути. Другий — ущільнення ґрунту. В зимовий період верхній шар ґрунту «розпушується» морозом, і до першого скошування люцерни газообмін у ґрунті добрий. Але потім від багаторазового і тривалого тиску важких машин виникає переущільнення, що загрожує люцерні кисневим голодуванням. Ви отримуєте менший урожай під час наступних укосів. Є техніка для поля, а є для дороги. Це абсолютно різні види. Техніка для дороги має вузькі шини, високий тиск, розрахована на високу швидкість їзди, але на полі спричиняє надмірне ущільнення, внаслідок якого врожай може зменшитися до 20%.

Ефект переущільнення можна ліквідувати двома шляхами. По-перше, можна використовувати спеціалізовану техніку, обладнану великою кількістю осей, широкими шинами, яка має велику площу опори і дозволяє перевозити велику масу без переущільнення. Другий вихід — боротися з наявним переущільненням спеціальною технікою для нарізання щілин, що забезпечує аерацію верхнього шару до 20−25 см (фото 5). Її застосування двічі на рік (після першого укосу і перед входом у зиму) підвищує/стабілізує врожай та збільшує термін експлуатації поля. Якщо для більшості господарств уже на третій чи на четвертий рік люцерна в тому стані, коли її потрібно переорювати, то завдяки щілювальникам експлуатацію поля можна збільшити до 5−6 років.

Фото 5. Завдяки щілювальникам ґрунту експлуатацію поля можна збільшити до 5−6 років.

З ями до кормового столу

Зберігання та відбір корму. При неправильній заготівлі, недостатній волозі, трамбуванні, герметизації і навіть при неправильному відборі втрачаємо частину сухої речовини — до 12%. При недотриманні технології консервант якщо й може допомогти зберегти якість, то незначно.

На кормовому столі. При ефективній годівлі нез'їденого корму має залишатися 5%. Як правило, у вітчизняних господарствах практикують визначати залишки на око. А коли починаєш зважувати, то виходить значно більше. Через погану якість кормів та незбалансованість раціону нез'їдений корм може становити 15 і навіть 20%.

Підсумуємо вищесказане. На кожному етапі заготівлі ми маємо втрати. В результаті, зі 100% вирощеного на полі корму лише 43−44% доходить до корови (графік 2). Коли рахувати собівартість люцернового силосу на полі, то інвестиції потрібно поділити на врожай.

Графік 2. Втрати та потенціал на кожному етапі заготівлі люцернового силосу

Джерело: презентація Володимира Мірненка, ХІ Міжнародний молочний конгрес, Київ, 6−7 березня 2018 р.

Коли рахувати ту ж собівартість на кормовому столі, то отримаємо цифру, більшу в два рази, бо до кормового столу дійшло менше половини врожаю. Якщо підсумуєте втрати кожного етапу, то побачите, що їх вистачило б на годівлю ще однієї корови. Досягти нульових втрат неможливо, але мінімізувати їх на кожному етапі цілком реально. Потрібно кілька простих кроків:

• налагодити технологію вирощування кормових культур;
• придбати комплект ножів на косарку і простежити, щоб їх вчасно замінювали;
• забезпечити достатню кількість ворушилок та валкувачів, щоб їх швидкість не перевищувала 8 км/год.;
• використовувати спеціалізовану техніку для поля, яка забезпечує підбір без втрат листової маси та запобігає переущільненню ґрунту;
• правильно трамбувати та накривати зелену масу в силососховищі;
• правильно відбирати корм.

Сподіваюся, що найближчим часом твердження про один гектар на корову стане міфом. У сучасному світі це справді міф, який потрібно розвіювати.

За матеріалами журналу «Молоко і ферма» № 2 (45), квітень 2018.