За ті десять років, що існує журнал, нам пощастило познайомитись із величезною кількістю людей, які розвивають молочну справу в Україні. Що цікаво, частина з них іноземці за паспортом, але щирі українці — за покликом душі. Про білоруську амбітність, перші кроки в молочному бізнесі, європейські цінності, про популізм, який гірший за корупцію, — про все це і не тільки наша розмова з Віталієм Орловським, директором ТОВ «Плосківське», що в Таращанському районі на Київщині.

— Віталію Володимировичу, що спонукало вас «піти в молоко»?

— Почну здалеку. Сам я родом з Білорусі, але вже 20 років живу і працюю в Україні, з 2010-го займаюсь виробництвом рослинницької продукції, а останні чотири — ще й молока. Коли навчався в Білоруському державному аграрному технічному університеті, навіть не думав, що матиму справу з сільським господарством. Захоплювався технікою, здобував спеціальність інженера-механіка і мене все влаштовувало. На моє професійне майбутнє дуже вплинула міжнародна програма обміну студентами.

За цією програмою я потрапив до Німеччини, проходив виробничу практику на фермах. Потім пів року працював на заводі компанії Krone, де не було жодної російськомовної людини, що стало поштовхом до вдосконалення німецької мови і занурення в місцеві реалії. Все це повністю змінило мій світогляд і уявлення про те, як жити і що робити. Власне, це й визначило, з чим матиму справу в майбутньому.

Коли приїхав в Україну, займався продажами сільськогосподарської техніки німецького виробництва. Тоді ж почав співпрацювати з компанією Ropa й у 2003-му було створено ТОВ «РОПА Україна».

Власник компанії Германн Пайнтнер — сам фермер, а його господарство розміщується поруч із заводом. Він вважав, що займатися сільським господарством потрібно і в Україні, щоб розуміти, як воно функціонує. Підшукали місце, де зможемо поєднати базу для продажу і ремонту техніки з аграрним виробництвом, і в 2004 році купили сільгосппідприємство «Полковничий Хутір» (с. Полковниче Ставищенського р-ну). Побудувались і в 2007-му переїхали сюди з Києва. До 2010 року в нас був окремий управляючий сільськогосподарського виробництва — німець. Коли він розрахувався, я поєднав обов’язки директора компанії «РОПА Україна» і керівника її аграрного напрямку.

 — Зосередили всю владу в одних руках?

 — Є у нас, білорусів, така особливість—замкнути все на собі. До речі, тоді почав дивитись на сільське господарство не тільки з точки зору продавця техніки, але й зрозумів його зсередини як виробник.

Поруч із нами розташовувалось ТОВ «Плосківське» (с. Плоске Таращанського р-ну). Їхні поля були такі великі й гарні, що, надивившись на них, ми придбали ще й це підприємство у 2016 році, а разом з ним і ферму.

До цього молочну ферму я бачив усього раз у житті, коли вперше потрапив до Німеччини. То була велика ферма — близько 700 корів. Безпосередньо з тваринами я справи не мав, бо працював на тракторі, але позитивні згадки про корів залишились.

Ферма, що нам дісталась, була зовсім не така, як у Німеччині, одним словом — колгосп. Там було трохи більше 60 дійних корів, годували їх паліччям, відповідно й давали вони 7 літрів молока на добу, і була купа всіляких проблем. Потрібно було щось із цим робити або повністю згортати.

Ми почали наводити лад на фермі. Для мене важливо, щоб люди добросовісно виконували свою роботу й отримували за це гідну зарплату, але щоб із них можна було спитати за результат. Результат має бути такий, який потрібен власнику. Був період ломки і незгоди, довгий і емоційно непростий. Якщо озирнутися назад, то те, що маємо зараз, далеке від ідеалу, але принаймні ми рухаємося в правильному напрямку.

 — Чому вирішили, що молочна ферма потрібна?

— По-перше, я вірю в те, що молочна ферма має право існувати. По-друге, я вірю в те, що вона може бути прибутковою. І, по-третє, мені це подобається.

Знаєте, якщо бути до кінця чесним із собою, то тваринництво — це дуже довгі гроші. Є інші напрямки, в які значно вигідніше інвестувати. Останнім часом я почав розмежовувати поняття «що подобається» і «що прибутково».

На сьогодні ситуація в сільському господарстві зовсім не проста. Якщо подивитися на минулий рік, то загалом усе добре було якраз доти, доки не порахували гроші. У нас була хороша врожайність, ефективне виробництво, але ігри з курсом валют з'їли рентабельність і прибутковість. Тому що ми купили засоби виробництва (дизель, засоби захисту рослин, добрива тощо) по курсу 32 грн. за євро, а готову продукцію продали по курсу 27 грн. Різниця становила 16%. Ось ці 16% — це і є наша рентабельність. Звісно, по якійсь продукції більше, по якійсь менше.

От і виходить, що минулого року ми спрацювали на нуль при хороших показниках урожайності. Дуже сумно, тому що в агровиробництві не так часто бувають сезони, коли можна отримати гарний урожай. Приміром, нинішній рік у цьому сенсі катастрофічний. Озимі були більш-менш нормальні, але суперурожаю ми не одержали. Що стосується пізніх культур: кукурудзи, сої і буряку, — ми у величезному прольоті. Очікувати чогось хорошого в плані цін не варто. Торік кукурудзу продали дорожче, ніж за неї дають сьогодні в доларовому еквіваленті.

Тому тваринництво — це хороша справа. Хто сьогодні має тваринництво на гарному рівні і з правильними технологіями, однозначно в плюсі. Воно дозволяє деякою мірою розподілити ризики і робить аграрний бізнес стабільнішим. В умовах неврожайності завдяки тваринництву можна пережити важкі часи і втриматись на плаву. В будьякому разі виробництво саме по собі має бути прибутковим. Думаю, що час і ринок багато що врегулюють.

Не дуже добре почуваються ті, хто тільки розвиває молочне виробництво. Інвестиції в нього — це нешвидкі гроші. Кошти треба взяти з рослинництва, відмовившись від споживання сьогодні, щоб вкласти у ферму і мати можливість примножити їх у майбутньому. Дивлячись на нинішню ситуацію, задаєшся питанням: де брати кошти, щоб інвестувати? Їх немає, тому й скорочується поголів'я корів і виробництво молока по всій країні.

Україна потребує великих інвестицій у тваринництво для того, щоб взагалі його зберегти. Те, що маємо зараз, — це головним чином використання плодів ще радянських часів, зокрема й будівель. Небагато маємо сучасних ферм, в які інвестовано великі гроші. І проекти ще не окупились, бо терміни окупності вельми тривалі.

Мені подобається тваринництво. Головне — є результат. Зараз ми вирощуємо гарний молодняк. Розумію, щоб узавтра на повну використати його потенціал, сьогодні треба вкладати кошти в ферму.

Минулого року ми побудувати навіс для молодняка, але частково будемо використовувати для утримання дійних корів. Приміщення з молокопроводом переобладнали на доїльну залу. Одночасно можемо доїти до 100 корів, а сьогодні їх у нас більше 160 голів. Ділимо на групи, на доїння тричі на день загонимо в корівник, а потім — назад на вигульний майданчик. Обладнання, на якому доїмо, працює на межі, тому потрібно думати про щось інше. Наразі на завершальному етапі проектування нового комплексу на 900 корів з доїльною залою. До речі, сам процес розробки й узгодження проекту — це окрема історія. Інколи здається, що будуємо атомну електростанцію. Стільки паперів, узгоджень — це ненормально. Більше двох років цим займаємось і ще не все зроблено.

— Наскільки глибоко особисто вам треба бути в молочному скотарстві, щоб розвивати цей напрямок?

— Які функції залишаєте виключно за собою, а які делегуєте?

— Яка інформація вам потрібна від команди, щоб розуміти ситуацію і приймати рішення?

— Що вас привело в АВМ?

— Ви одразу визначилися, що спершу будуть відкриті майданчики і доїння в корівнику з молокопроводом, а далі—спорудження нового комплексу?

— Які дії з боку держави чи професійної бізнес-спільноти могли б посприяти розвиткові молочного бізнесу?

— Поділіться особистими секретами успіху в аграрному бізнесі.

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 5 (60), жовтень 2020.