Останнім часом події в Україні розвиваються за, м’яко кажучи, не найкращим сценарієм. Те ж саме спостерігаємо і в молочарстві. По дорозі на Чернігівщину, налаштовуючись на розмову з Василем Миколайовичем Булахом, директором ПСП «Авангард», постійно ловила себе на думці, що вагаюсь і навіть побоююсь зустрічі. Який настрій у людини, яка чимало інвестувала в розвиток господарства, запустила молочний механізм і той невпинно набирав обертів, а тут — знецінення, зневіра і війна? Та вже через кілька хвилин перебування на фермі сумніви розвіялись: ніхто не збирається здаватись. Усе ж залишився важкий осад від того, що нам, українцям, доводиться головним чином боротися, відстоювати і протидіяти, а не просто жити, займатись улюбленою справою й отримувати від того задоволення.

— Василю Миколайовичу, як почуваєтесь у нинішніх непростих умовах?

— У народі кажуть: «А не діждете!» Цією думкою живу і я, і люди, які мене оточують. Сьогодні тяжко, але триматися можна, адже за останні кілька років ми напрацювали певний запас міцності. Тому молоко виробляємо безперебійно, щодня здаємо на переробку майже 14 тонн, за сировину з нами розраховуються. Може, й не дуже влаштовує ціна, але більшої сьогодні ніхто й не дасть: аби зберегти те, що маємо.

Через нестабільність і війну багато хто позбуватиметься корів. Той, хто звик до легких грошей, у тваринництві не залишиться. Бо що таке ферма? Це тяжка щоденна робота. Ні свят, ні вихідних. І навіть коли вимикають світло, корів усе одно треба доїти. Кому потрібен цей клопіт? Інша справа рослинництво: посіяли кукурудзу, зібрали, порахували гроші — і все.

Ми залишаємось господарями свого підприємства і ні в кого не питаємо, що робити, самі приймаємо рішення. Наше основне завдання сьогодні — зберегти робочі місця. Живемо ж бо не в Харкові, Києві чи Америці, а тут на місці, і щодня треба дивитись людям в очі. Скрутні часи минуть, а молоко потрібне завжди, і ми вміємо його виробляти. Асоціація виробників молока, зокрема її консультанти, підготували нас технологічно. Більше того, постійно тримають в тонусі. Для себе ми вже давно вирішили, де поставити кому в реченні «Доїти не можна вирізати». Тому плануємо працювати, більше того — розширювати виробництво.

— Яким чином?

— Сьогодні у нас 860 корів, хочемо збільшити до 1200 фуражних. Плануємо будуватись. У 2014-му заклали фундамент під нове приміщення. Там будуть секції для дійних і сухостійних корів, а також пологове відділення з міні-залою для доїння. Завдяки цій добудові повністю завантажимо наш доїльний блок з «ялинкою» (зі швидким виходом) 2×14, яку ввели в експлуатацію наприкінці літа 2011-го. Вона працюватиме на повну потужність і обслуговуватиме 800 корів тричі на добу. Запуск нового корівника плануємо на вересень. Водночас переобладнаємо старі сараї для безприв’язного утримання теличок.

— Сьогодні у вас налагоджене виробництво, попри всілякі негаразди працюєте і розвиваєтесь. Як відбувалося становлення?

— Легко не було ніколи. У 2006-му, коли я став директором господарства, ферма була майже розвалена й залишалося 592 худобини, зокрема й 240 корів. Надій на одну становив 1580–2100 кг на рік. У той час ціла низка господарств активно розвивали молочне тваринництво: запроваджували нові технології, встановлювали доїльні зали, переходили на безприв’язь. Я зі спеціалістами їздив учитися до найближчого сусіда — Валерія Петровича Колоші в ПСП «Пісківське». Відвідали чимало господарств в Україні і за кордоном. Поступово змінювали ферму і підходи до виробництва молока.

Масштабні зміни почались восени 2010-го; по суті, за рік практично з нуля власними силами побудували новий комплекс із сучасним доїльним блоком — і вже 28 серпня 2011 року був пробний пуск.

Сьогодні умовно ділимо територію всього виробничого майданчика на дві ферми: стару й нову. Нова — це три корівники з безприв’язним утриманням худоби і доїльним блоком. Тут зосереджено все дійне стадо і ранній сухостій. Ще один корпус, як я вже згадував, добудуємо. На старій фермі утримується молодняк, нетелі. Там же і родильне відділення. Також на старій фермі є секція для проблемних корів, зокрема маститних, їх доїмо в молокопровід.

У нас постійно зростає продуктивність корів. За підсумками 2014-го отримали 8300 кг молока на дійну корову. За добу на переробку здаємо до 14 тонн молока сорту екстра. Співпрацюємо з двома переробними підприємствами і маємо стабільні стосунки зі стабільною ціною.

— Щоб отримати такий надій, треба інвестувати в корову. Сьогодні собівартість виробництва зростає, а виторг від реалізації подекуди навіть не перекриває затрат. На чому заощаджуєте?

— У нас практично весь корм власного виробництва: кукурудзяний силос, люцерновий сінаж і сіно, солома, зерно. Кліматичні умови й родючі ґрунти дають змогу отримувати багато якісного грубого корму. Для цього маємо всю необхідну техніку, ретельно дотримуємось технології. Наприклад, минулого літа без використання консервантів заготовили люцерновий сінаж, що містить 19% білка. Для нас це хороший показник.

Для балансування раціонів докуповували лише шроти, пивну дробину, пивні дріжджі, соду. На сьогодні через космічні ціни практично від усього відмовились, крім соняшникового шроту. Соєвий шріт коштував 4 тис. за тонну, а зараз близько 10 тис. До Нового року ми купували суху зернову барду, пивну дробину. Ціни на ці продукти мало того, що перевалили за 3 тис. тонна, їх ще й на ринку немає.

Відмовившись від купованих концентрованих кормів, ми втратили в надоях — більше літра на корову, валовий добовий надій упав на 700–800 л. За нашими підрахунками, ті кошти, які ми мали б витратити, наприклад, на дробину, недоотримали від реалізації молока. Так і балансуємо між витратами на корм і виторгом.

Дещо пригальмували вибракування корів. Якщо раніше тварин із добовим надоєм менше 15 л здавали на бійню, то нині залишаємо. Зараз у нас є корови, які дають 14 л молока, але на наших власних дешевих кормах, котрих достатньо.

От і виходить, що коли торік ми отримували вал молока завдяки високоудійним коровам і дорогій годівлі, то цього року намагаємося зберегти молоко завдяки збільшенню поголів’я. А коли настане мир в Україні і з’явиться хороша маржа, докупимо соєвого шроту чи пивної дробини — і вже через два тижні корови додадуть у надоях. Зараз треба протриматись на своїх кормах і трохи більше заробляти на дешевому молоці.

Також помітили, що коли зменшили частку концентрованих кормів у раціоні, корови менше хворіють на метаболічні розлади. Теж економія.

Упродовж останнього року непогано йдуть справи з відгодівлею бичків.

— Ви не відмовлялися від відгодівлі?

— Не відмовлялися, бо маємо одну велику перевагу: вдосталь кормів власного виробництва. Та й після корів залишається багато нез’їденого — не викидати ж. А завдяки інтенсивній технології вирощування, коли з перших днів телята споживають комбікорм, вони швидко розвиваються і набирають вагу. Якщо раніше доводилося тримати бичків до трьох років, то зараз — півтора. Середня чиста залікова вага бичка становить 450 кг, а реалізаційна ціна була 27 грн./кг.

— Що допомагає навіть у нинішніх умовах не лише триматися на плаву, а й розвиватись?

— Хоч би як складалися обставини, завжди треба вірити в себе і розраховувати тільки на свої сили. Треба бути відповідальним, бо від рішень керівника залежить доля всього колективу. Важливо любити справу, якою займаєшся, і залишатися собою. Тоді буде розуміння, підтримка і відповідальність з боку підлеглих. І якщо є команда однодумців, то вихід можна знайти з будь-якої ситуації.

А ще на будь-якому виробництві потрібна дисципліна. Без цього не працюватиме технологія. Нам удалось надоїти 8300 кг молока на корову завдяки, з одного боку, ретельно вибудованому технологічному процесу, і в цьому величезна заслуга консультантів АВМ, які працюють у господарстві. А з другого — завдяки чіткому виконанню всіх вимог і регламентів, а також суворому контролю. Таке поєднання дає хорошу продуктивність.

Коли до організації роботи на фермі саме такий підхід, то на виробництві залишаються найдисциплінованіші й найвідповідальніші працівники.

— Труднощі з кадровим забезпеченням є?

— У нас вистачає людей. Є фахівці з досвідом роботи, а є й зовсім молоді, одразу після вишу. Всі, хто хоче працювати, працюють і отримують хорошу зарплату. Це стосується і керівників, і рядових робітників: доярок, фуражирів. Не можна сказати, що проблем немає. Є людський фактор, і тут нічого не вдієш. Але коли людина розуміє, що, коли і як треба зробити і є контроль виконання, тоді значно простіше.

— Які кроки має зробити держава, щоб підтримати виробника молока?

— Фінансове становище сьогодні в державі таке, що нічим вона нам допомогти не може, головне — щоб не заважала. Та навіть і раніше, коли ще працювали програми підтримки, бувало сьогодні дадуть дотацію, а вже взавтра — купа перевіряючих на господарстві. Потрібна така допомога? Не потрібна. Ми можемо обійтися без цього, бо вміємо працювати.

А от реформи, які б спростили ведення бізнесу, потрібні. Потрібна прозорість у ціноутворенні, а також зрозумілі й однакові для всіх правила гри на ринку. Наприклад, сьогодні ціна на сире молоко становить 4,70–4,80 грн./кг, а в супермаркеті ціна фасованого доходить до 18 гривень за літр. Врахуймо те, що жирність такого молока 2,2–2,5%, а ми здаємо на переробку з умістом жиру 4%. От і виходить, що один добре прилаштувався, а в іншого голова обертом іде від того, що ціни абсолютно на всі засоби виробництва зросли щонайменше вдвічі, починаючи з серветок і закінчуючи мийними засобами, а вже про витрати на ветпрепарати, електроенергію й пальне навіть страшно думати. Людина повинна знати, чого чекати, щоб спланувати виробництво.

Хотілось би, щоб влада була відповідальнішою.

Я ще от що додам. Чого ми всі виходили на Майдан? Хотіли в Європу і думали, що вона прийде до кожного у двір і наведе лад? Європу має збудувати кожен у себе: сільський голова — в селі, районне керівництво — в районі, господар підприємства — у себе на виробництві. Кожен повинен займатися своєю справою. Наприклад, я пишаюся, що наше господарство не поступається тим, які я бачив у Німеччині: таке ж доїльне обладнання, техніка, устаткування. От тільки тюки сінажу й сіна в них обмотані целофаном, а в нас іще ні.

— Василю Миколайовичу, що побажаєте читачам?

— Сьогодні всі наші думки про мир і спокій у країні. Тому бажаю всім миру і стабільності, а також здоров’я, великих урожаїв і високої ціни на молоко.

Розмову вела Олена Мельник