Мета цієї статті — розповісти виробникам про різні види багаторічних трав, їх господарські й біологічні характеристики, а також відповісти на запитання, які ж із них найкраще ростуть у посушливих умовах українського східного лісостепу й степу.

Серед українських молочарів побутує багато стереотипів щодо західноєвропейського рослинництва і тваринництва. Один із них той, що, мовляв, у Західній Європі 800–1000 мм опадів,а тому вирощування високих урожаїв там не є проблемою. Тож і досвідом обмінюватися недоцільно, оскільки в українських умовах він навряд чи знадобиться.

Однак короткий огляд карти опадів у Європі свідчить про інше (рис. 1).

Як бачимо, на традиційно молочарських теренах Німеччини є території з недостатнім зволоженням. Наприклад, в окремих районах федеральної землі Саксонія-Анхальт спостерігаємо кількість опадів близько 450–500 мм на рік, що відповідає показникам Херсонської, Миколаївської й Донецької областей. Тому досвід кормовиробництва згаданих німецьких країв міг би бути цінним для наших молочників, які працюють у регіонах із недостатнім зволоженням.

Як у Німеччині в цілому, так і в Саксонії-Анхальт зокрема з багаторічних трав заготовляють силос. Саме силос, а не сінаж. Оскільки ці два терміни в Україні часто плутають, пояснимо різницю детальніше.

Силос отримують тоді, коли закладають подрібнену рослинну масу з вологістю 60–70%, утрамбовують її та унеможливлюють доступ повітря. За таких умов у масі активно розвиваються молочнокислі бактерії, які перетворюють цукор на молочну кислоту. Від цього загальний рівень кислотності маси підвищується, створюються несприятливі умови для шкідливих мікроорганізмів та виникає ефект консерванта. Важливими умовами силосування є відсутність у масі повітря, її велика цукристість та достатня зволоженість.

Сінаж виробляють тільки з трав і, як правило, після більш пізнього їх скошування. Потім масу прив’ялюють до приблизно 50% вологості. Головний принцип консервування сінажу — фізіологічна сухість середовища, за якої шкідливі бактерії не можуть розмножуватися. А відсутність повітря, у свою чергу, запобігає розвиткові плісеневих грибів, які за інших обставин можуть розвиватися і в сухішому середовищі.

У регіонах, де опадів достатньо, головною культурою для виробництва трав’яного силосу є пажитниця (райграс) багаторічна, енергетична цінність якої найвища на одиницю сухої речовини.

Для більш посушливих регіонів основою трав’яної частки раціону є люцерна. Агрономічно ця культура придатна для регіонів із континентальним кліматом, суворими зимами та спекотним літом. Крім того, вона має низку загальновідомих переваг, таких як азотфіксація, високі кормові якості тощо.

Недоліками люцерни є певні проблеми її заготівлі. А саме:

• Потрібна досконала техніка: косарка-плющилка, щоб забезпечити швидше й рівномірніше її підсушування, а також причіп-підбирач для запобігання втрат під час збирання листя і суцвіть, які містять майже половину протеїну.
• Слід ураховувати високу буферну ємність. Завдяки високому вмісту протеїну 1 кг сухої речовини люцерни спроможний нейтралізувати 80 г молочної кислоти, яка є найголовнішим консервантом для силосу чи сінажу. Це абсолютний рекорд серед кормових культур, і тому стабільне виробництво якісних кормів із люцерни нерідко опиняється під запитанням.
• У масі з люцерни велика частка стебел і сухої речовини. Тому під час закладки сінажу часто виникають проблеми з утрамбовуванням, а отже, зі збереженістю якості корму.

Як можна виправити ці незначні недоліки королеви кормових трав? Один із рецептів — посіяти її в суміші зі злаковою травою. Вибір «сусідки» при цьому дуже важливий. Це має бути агресивний, посухостійкий вид, який може довго залишатися на полі й витримувати міжвидову конкуренцію.

Дослідження того, як розвиваються різні види трав у посушливих умовах, німецькі вчені проводили з 2005-го по 2010 рік поблизу селища Хайн, що у федеральній землі Саксонія-Анхальт, де, як уже згадувалося, середньорічна кількість опадів менше 460 мм на рік. Мета експерименту, який проводив земельний інститут сільського господарства й садівництва Саксонії-Анхальт, — визначити компоненти травосумішей, які найбільше придатні для вирощування в посушливих умовах з використанням азотних добрив та їх засвоєнням (по виносу) на рівні 200 кг N/га за три внесення 80/60/60, що стимулює злаки, а також з використанням азотних добрив на рівні 75 кг N/га, що стимулює розвиток бобових компонентів суміші. Під час досліду використали п’ять травосумішей (табл. 1).

Таблиця 1. Склад травосумішей досліду, відсотки (норма висіву 30 кг/га)

Через п’ять років учені проаналізували склад травостоїв і порівняли з початковим. Це дало інформацію для роздумів (рис. 2).

Рис. 2. Видовий склад досліджуваних травосумішей в 2005-му і 2010 рр. при інтенсивному та зниженому азотному удобренні.

Як бачимо (рис. 2), найбільш конкурентоспроможною з досліджуваних злакових трав виявилась грястиця збірна. Незначна, 10-відсоткова, частка у збираній масі в рік посіву збільшилася майже до 50% при азотному удобренні по виносу. Та втричі — коли добрива було на рівні 75 кг N/га щорічно, що в перерахунку на аміачну селітру становить 225 кг/га.

Як свідчать дослідження, оптимальна частка насіння грястиці в суміші з люцерною під час сівби може бути 10–20%.

Завдяки злаковому компонентові суміш має такі переваги:

• У силосованій суміші має місце краще співвідношення цукрів і протеїнів, вона краще бродить.
• Маса краще ущільнюється.
• Зменшуються втрати під час збирання неспеціалізованою технікою.

Висівання трав у сумішах, як правило, має значні переваги завдяки багатьом чинникам. Серед них:

• запобігання міжвидової конкуренції рослин в агроценозах;
• добір оптимальних видів і різноярусних сортів (за висотою) для якнайповнішого використання сонячної енергії та, водночас, мінімального пригнічення одне одного;
• оптимальний розподіл урожайності укосів — завдяки добору сортів і видів за достиганням;
• добір низько- або високорослих сортів для формування лугів для пасовищного чи силосно-сінажного напрямку використання;
• регулювання вмісту бобових трав для формування лугів із незначною інтенсивністю виробництва;
• формування травосумішей із сортів і видів, стійких до несприятливих умов, а також урахування взаємозамінності й компенсаційної здатності.

Насамкінець додамо, що під час компонування травосумішей потрібно враховувати агрономічні властивості використовуваних видів.