Попит породжує пропозицію

Як і має бути за ринкової економіки, попит породжує пропозицію: виробництво соєвої макухи в Україні постійно збільшується, будуються нові підприємства, випускається дедалі більше машин для соєпереробних ліній. Щороку збільшуються посіви сої та мало-помалу зростає поголів’я тварин і птиці. Приміром, нечувана колись для України годівля корів із додаванням соєвих продуктів — нині вже реальність, на яку тварини відповіли збільшенням надоїв молока та вмісту в ньому білка. Сучасні свинарі також формують раціони з використанням сої.

Здавалося б, гармонія й ідилія. Але «диявол ховається в деталях». Прагнення окремих переробників отримати вищі прибутки штовхає їх на низку фальсифікацій. Про це й поговоримо. Зокрема спробуємо узагальнити виявлені останнім часом приклади підробки продуктів переробки сої, не називаючи конкретні компанії. А також дамо рекомендації, як викривати такі фальсифікації.

Ціну соєвої макухи визначають здебільшого залежно від умісту протеїну: чим його більше, тим макуха дорожча, і навпаки. Таким чином, постачальник зацікавлений, щоб у його товарі було якомога більше протеїну. Сумлінний переробник чинить так: 1) купує сою з високим вмістом протеїну; 2) відокремлює оболонки соєвих бобів. Є ще й третій крок, який ми не вітаємо: вичавлення більшої кількості олії. При цьому сою переробляють у жорсткішому режимі, що негативно впливає на активність уреази, внаслідок чого моногастричні тварини засвоюють такі корми гірше. Поживна цінність такої макухи також гірша, ніж у жирнішої.

Однак несумлінний переробник робить усе, щоб видати бажане за дійсне і продати дешеве якнайдорожче. Усі фальсифікації ретельно продумані й мають вагоме «науково-економічне» обгрунтування. Але клієнт не отримує очікуваного результату і постійно «працює над помилками». Рано чи пізно обман розкривається, і постачальник, що тимчасово нажився на обмані, втрачає клієнта назавжди. Та й інші надалі намагаються не мати справ із крутієм.

Як не потрапити на гачок

У чому ж суть фальсифікації соєвих продуктів? Майже завжди — в додаванні до доволі дорогої сої дешевших компонентів. Розглянемо відомі випадки й проаналізуємо, як їх можна викрити.

Спосіб 1. До сої перед переробкою додають люпин.

Обґрунтування: У зерні люпину протеїну більше, ніж у сої, але гірший амінокислотний склад, тому воно й дешевше. За таку соєву макуху постачальник прагне отримати найвищу ціну як за високопротеїновий продукт.

Шкода: Люпин може містити небезпечні алкалоїди, які не зникають після теплової переробки. Амінокислотний склад і поживність такого продукту поступається соєвій макусі стандартної якості. Покупець переплачує за люпин, купуючи його за ціною сої.

Як виявити: Домішки люпину в соєвій макусі мають яскраво-жовтий колір Це добре видно на блідо-жовтому (з можливими включеннями світло-коричневих плям) тлі соєвої макухи. На смак ці яскраво-жовті домішки зазвичай гіркі.

Спосіб 2. До соєвої макухи після її переробки додають зерновідходи або висівки.

Обґрунтування: Постачальник під виглядом соєвої макухи продає, крім неї, щось дуже дешеве чи й зовсім невартісне. При цьому і постачальник, і покупець, як правило, не визначають ціну залежно від умісту протеїну.

Шкода: Відсутність очікуваного результату. Переплата за неякісний продукт.

Як виявити: У більшості випадків непомітно перемішати зерновідходи з пелюстками соєвої макухи технологічно неможливо. Тому соєву макуху попередньо подрібнюють, бо так легше приховати наповнювач іншого походження.

Таким чином, невластива макусі дрібна фракція повинна насторожити замовника й змусити його ретельніше роздивитися товар. Зверніть увагу, що згідно з ГОСТ 27149-95 просіювання на ситі в1 ммне повинне перевищувати 7,0 %. Тому клієнт, який виявив перевищення вмісту пиловидної фракції, має всі підстави відмовитись від партії або вимагати у постачальника скинути ціну.

Спосіб 3. До соєвої макухи після її переробки додають неорганічні азотовмісні сполуки, а саме карбамід (сечовину).

Обґрунтування: Додавання 1% сечовини імітує збільшення вмісту сирого протеїну на 3,06%.

Шкода: Продукт втрачає поживні й споживчі властивості. З’являється загроза аміачного отруєння тварин і птиці.

Як виявити: Коли макуху з карбамідом залити киплячою водою, з’явиться невластивий для неї запах аміаку. Щоб установити фальсифікацію неорганічними азотовмісними сполуками, розраховують різницю між умістом протеїну, визначеного методом К’єльдаля (протеїн розраховують за вмістом загального азоту) та методом Барнштейна (визначення істинного протеїну без небілкового азоту). Масову частку карбаміду в підробленій соєвій макусі визначають уреазним методом, що базується на екстракції карбамідів водою, гідролізі їх ферментом уреази, що міститься в насінні сої, та подальшому титруванні соляною кислотою.

Спосіб 4. До соєвої макухи після її переробки додають кормові дріжджі.

Обґрунтування: Завдяки дешевому білковому компоненту сировина також стає дешевшою.

Шкода: Поширення небезпечних захворювань, пов’язаних із додаванням дріжджів сумнівної якості.

Як виявити: Домішки дріжджів у соєвій макусі виявити дуже легко під час органолептичних досліджень. Макуха набуває невластивого їй коричневого кольору й пахне дріжджами. В її загальній масі добре видно шматочки дріжджів.

Спосіб 5: До сої перед переробкою додають горох.

Обґрунтування: Горох має відносно високий вміст протеїну — 22%. Але в нього гірший амінокислотний склад і він дешевший. Незважаючи на те, що вміст протеїну в соєвій макусі зменшується, несумлінний переробник продає горох за ціною сої.

Шкода: Амінокислотний склад і поживність такого продукту поступається соєвій макусі стандартної якості. При цьому постачальник і покупець, як правило, не застосовують формулу ціни, прив’язану до вмісту протеїну. Покупець переплачує за горох, купуючи його за ціною сої.

Як виявити: Домішка гороху в соєвій макусі надає їй сіруватого кольору. Це добре видно, коли порівняти зі світло-жовтим зразком соєвої макухи стандартної якості. На смак також відчувається притаманна гороху гіркуватість.

Крім того, купуючи соєву макуху, варто звертати увагу й на інші важливі чинники: вологість, залишковий вміст олії та активність уреази.

Якщо ви недбало контролюєте вміст води, то спритний переробник із задоволенням продасть вам на кілька відсотків вологіший (а значить, важчий) продукт за ціною високоякісної соєвої макухи. Насправді її вологість не повинна перевищувати 10 ± 0,35%. За решту покупець платити не повинен.

Уміст олії має значення

Рентабельніть переробки сої напряму залежить від частки олії, яку переробник зміг із неї вичавити. Зазвичай соєва олія в 2,5–4 рази дорожча за макуху. Тому переробники докладають усіх зусиль, щоб збільшити вихід олії. При пресовій переробці цього досягають за допомогою вищого тиску й температури.

Унаслідок цього в макусі трохи збільшується вміст протеїну, але зменшується вміст жиру. Більшість українських розробників комбікормових рецептів звертають увагу лише на вміст протеїну. Це помилково і нерозумно: енергетична поживність олії в соєвій макусі на 65% вища, ніж поживність протеїну в ній (за ГОСТ 27149-95)!

Жорсткий режим переробки сої негативно позначається на тому, як тварини з простим шлунком перетравлюють білок (це майже всі види тварин і птиці за винятком великої рогатої худоби, кіз та овець). Опосередковано про перетравність білка можна судити за його розчинністю, а також за активністю уреази. Нормою є активність уреази в межах 0,1–0,3 рН.

Перевищення цього показника свідчить про неналежну деактивацію антипоживних факторів, що негативно впливає на засвоєння корму та може спричинити діарею й інші тяжкі наслідки. Занижений показник свідчить про надто жорсткий режим переробки. Це призводить до двох негативних моментів:

1 — низький рівень залишкової олії в сої та занижена поживність;

2 — занижена перетравність (розчинність) білка.

Покладаємо надію, що викладена інформація допоможе виробникам кормів під час роботи з продуктами переробки сої. Принципова позиція під час приймання цієї сировини на комбікормових заводах повинна стимулювати переробників сої до випуску продукції вищої якості. Від цього виграють усі.